Західна частина українських земель, що творила основу Галицько-Волинського князівства, в середині XIV ст. підпала під владу феодальної Польщі. З активною участю місцевих українських князів і феодалів східної Волині, Поділля, Київщини, Переяславщини і Чернігово-Сіверщини в середині XIV ст. ці землі вирвалися з прямої залежності від Золотої Орди й об'єдналися з Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським. Своєрідною переломною подією у процесі переходу центральних українських земель від золотоординської залежності до складу Великого князівства стала битва у 1362 р. на Синіх Водах (притока Південного Бугу), в якій литовсько-руське військо завдало поразки ординцям.
До XIV ст. на Закарпатті закріпилася влада Угорської держави.
Політичне становище різних українських земель дуже різнилося між собою. Землі під Польщею й Угорщиною опинилися на становищі окупованих, у тому числі підневільною стала українська знать і духовенство. Вже через рік після підступного захоплення влади у Львові польський король Казимір III попросив Папу Римського Бенедикта XII звільнити його від присяги зберігати за руським "старостою і народом всі їх обряди, права і звичаї". Папа доручив зробити таке звільнення від присяги краківському римо-католицькому єпископу. Іншим було становище українських земель у Великому Литовсько-руському князівстві. Тут власне литовський елемент становив 1/10 населення. Частка ж руських (українців і білорусів) була переважаючою. Політичні переваги литовського елементу в державі випливали лише з того, що в ній родоначальником правлячої династії був литовський князь Гедимін (1316—1341), потім його син Ольгерд (1341—1377). Від Ольгерда влада у Великому князівстві перейшла, однак, не до його сина Ягайла, а до племінника Вітовта. На західних і південно-західних землях Русі династія Гедиміновичів вважала себе одночасно спадкоємницею Рюриковичів. Це ґрунтувалось на її родинних зв'язках з давньоруськими княжими родинами і швидко виявилося в культурі та побуті, навіть в іменах. Ольгерд посадив на удільне княжіння в Києві сина Володимира (1362—1392). Останнього після тривалої боротьби змінив внук Ольгерда Олелько Володимирович (1440—1455). Мовою управління, суду, культурної творчості з самого початку була тодішня літературна руська мова, що мала великі писемні традиції. В XIV—XV ст. у ній помітні два відгалуження: староукраїнської та старобілоруської мов, що розвивалися на давній літературній традиції і живилися народнорозмовною мовою відповідних територій.
ОбъяснениеЯк Литовсько-Руську державу розглядали Велике князівство практично всі відомі українські історики, серед них — М. Драгоманов, М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Дорошенко та ін. Суперечливий погляд щодо етнічного характеру Литовсько-Руської держави виявили автори однієї з останніх праць "Українська народність. Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії" (К., 1990). В одному місці вони пишуть, що Велике князівство "справедливо називають Литовсько-Руською державою", оскільки 9/10 її території і населення становили східні слов'яни. Однак в іншому вони наголошують на "несприятливі обставини, що призвели до розчленування і їх приєднання до Великого князівства Литовського", тому "Україна була насильно розчленована й загарбана іноземними феодалами, а українська народність — позбавлена можливості створити свою державність і опинилася під загрозою асиміляції". Йдеться також про те, що українське населення зазнавало в Литовській державі "соціального гноблення та політичних обмежень". У такому підході простежується намагання ототожнювати "іноземний гніт" із соціальним гнобленням, хоча це не одне і те ж. Коли говорять про поліетнічний характер Литовсько-Руської держави, то не забувають про її становий характер.
:
ответ:
объяснение:
так? если правильно напиши,попробуем переделать.вы не написали кратко или в развёрнутом ответи.так,что вот так.
мировой кризис 1929-1932 гг. великая депрессия
вторая четверть xx века была отмечена мощным спадом и развалом всей существующей на тот момент финансовой системы. это событие вошло в как мировой финансовый кризис или великая депрессия. причина кризиса заключалась в нарушении традиционных хозяйственных связей в мировой . после первой мировой войны была перегружена долговыми обязательствами. война способствовала мощному развитию американской . сша превратилась в мирового кредитора. вся мировая зависела от благополучия американской, которая технологически перешла на поточные методы, на конвейер. но потребление такой продукции не стало массовым. не устойчивой оказалась и финансовая система. бурный рост на нью-йоркской бирже рынка акций в 1920-е годы привлекло на рынок большие капитала. спекуляция стала основным фактором движения рынка ценных бумаг, что не могло долго продолжаться. 29 октября 1929 г. произошел обвал курса акций, и это стало началом большого падения. это событие вошло в как «черный вторник» . с этого дня зашаталась вся финансовая система всего мира. американские банки прекратили выдачу кредитов европейским странам. и франция перестала платить долги, а германия – репарации. производство стало резко сокращаться, а безработица расти. число безработных приблизилось к 30 млн. человек, что составило от 1/5 до 1/3 всей рабочей силы. выход из кризиса был представлен политикой «нового курса» американским президентом д. рузвельтом.
В 138 году до н.э. из Китая с дипломатической миссией вышел посольский караван. Сопровождал он Чжан Цяня, дипломата и путешественника, который должен был по приказу императора вести переговоры с кочевыми племенами. По возвращению Чжан рассказал императору о целесообразности ведения торговых отношений с Западом. Именно так, как рассказывают, и было положено начало Великому шёлковому пути, который на многие века стал артерией товарного, информационного и культурного обмена между народами Востока и Запада.