Війна́ за незале́жність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence) (1775-1783) — війна між королівством Великої Британії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 британських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великої Британії, як самостійна союзна держава, від 4 липня 1776 року. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією».
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що простягається від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
Первого Основными направлениями внешней политики правительства Николая I являлись: борьба с революционным движением в Европе, стремление захватить средневосточные рынки, присоединение к России Каспийскогопобережья и решение восточного вопроса, которое означало преобладание в турецких делах, установление контроля в проливах Босфор и Дарданеллы и влияние на Балканах.Русско-иранская война 1826-1828 гг. завершилась Туркманчайским миром, по которому к России присоединилась восточная Армения. Россия также одержала победу в войне с Турцией в 1828-1829 гг. , и по Адрианопольскому миру к ней отошли Анапа, Поти, Ахалцих и Алхалкалаки. В этой ситуации становилось возможным и неизбежным подчинение Россией всего Кавказа.Начавшееся движение мюридов1 в 30-х гг. возглавил имам Шамиль, одержавший ряд побед над русскимивойсками. На территориях Дагестана и Чечни он создал государственную систему – имамат – с многочисленной армией. Но уже в конце 40-х гг. в государственной системе Шамиля стали проявляться признаки кризиса. Царизм воспользовался экономическим и военным ослабле-нием имамата. Перевооруженная и численно увеличившаяся русская армия перешла в наступле-ние. В 1859 г. остатки войска Шамиля были окончательно разбиты.Присоединение Кавказа к России было завершено в 1864 г.Значительно обострились противоречия между Россией и европейскими странами после под-писания в 1833 г. Турцией и Россией Ункияр-Искелессийского договора, установившего оборони-тельный военный союз с обязательством взаимной военной защиты.К середине XIX в. восточный вопрос во внешней политике стран Европы занял важнейшее место. Франция и Англия стремились к военному и торговому приоритету на Средиземном море; Австрия – к экспансии территории Османской империи; Россия – к полному разгрому в одиночку Турции, выходу в Средиземное море, закрытию входа в Черное море чужому флоту и усилению влияния на славянские народы Балкан. Все это привело к Крымской войне (1853-1856), которая началась с переправы русских войск через р. Прут и занятия территории Молдавии и Валахии. Осенью 1853 г. русская эскадра под командованием адмирала П. С. Нахимова (1802-1855) разгро-мила турецкий флот в Синоп-ской бухте. Но европейские державы не намеривались допустить по-беды России над Турцией. Английская и французская военные эскадры вошли в бухту Золотой Рог. Россия теперь вынуждена была воевать против Англии, Франции, итальянских государств – Пьемонта и Сардинии. Военные действия были перенесены в Крым. Главная военно-морская база России на Черном море – Севастополь оказалась в осаде. После 11 месяцев защиты Севастополь пал.18 марта 1856 г. в Париже был подписан мир, по которому Россия уступала Турции часть Бессарабии, возвращала крепость Карс. России запрещалось иметь военный флот наЧерном море и восстанавливать Севастополь как крепость.Поражение России показало глубокийкризис самодержавно-крепостнического строя, ее от-сталость от передовых стран Европы, настоятельно продиктовало необходимость коренных пре-образований во всех областях жизни, вывело страну из состояния политической неподвижности, вызвало протест широких слоев общества против существующих порядков, обусловило рост кре-стьянских выступлений. Самодержавие вынуждено было приступить к самосовершенствованию и саморегулированию на основе рыночных отношений и свободы граждан.
Відповідь:
Війна́ за незале́жність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence) (1775-1783) — війна між королівством Великої Британії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 британських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великої Британії, як самостійна союзна держава, від 4 липня 1776 року. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією».
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що простягається від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
Пояснення:
вибери що тобі краще підійде. Ок?