Святопо́лк Влади́мирович (др.-рус. Свѧтопо́лкъ Влади́мировичь, в крещении Пётр, в древнерусской историографии по прозвищу «Окая́нный», ок. 979—1019) — князь туровский (с 988, первый из рода Рюриковичей), великий князь киевский в 1015—1016 и 1018—1019. Сын или племянник-пасынок Владимира Святославича, пришёл к власти после его смерти. По преданию, приказал умертвить своих братьев Бориса и Глеба, а потом ещё одного брата Святослава, за что в истории получил прозвище «Окаянный». Боролся со своим братом Ярославом за власть с польского князя Болеслава, на дочери которого был женат. Потерпел поражение и бежал на Запад, где и умер.
Василій III Іванович (25 березня 1479 — 3 грудня 1533) — великий князь московський (1505 — 1533), син великого князя московського Івана III Васильовича та Софії Палеолог, батько великого князя московського і першого московського царя, Івана IV Грозного
Объяснение:
Як правитель Великого князівства Московського Василій III продовжував політику свого батька, прагнучи до "зібрання" всіх руських земель під своєю рукою і посилення влади великого князя. Спирався на дворянство, оточив себе довіреними людьми з числа дяків (Ф. Мишурин, М. Путятин, Є. Циплятєв), хоча в його уряді були й бояри (М. Захар'їн, М. Тучков-Морозов).
У церковній політиці спочатку підтримував релігійно-політичну течію "нестяжателів", але з 20-х років XVI ст. віддав перевагу послідовникам Йосифа Волоцького – "йосифлянам". Був жорстоким правителем, придушував найменші прояви опозиційності: відправив у заслання митрополита Варлаама, засудив Максима Грека та російського церковного діяча Вассіана Патрикеєва, наказав стратити дипломата I. Берсеня-Беклемішева. Однак у боротьбі з боярством виявляв обережність і тяжів до компромісів.
Зовнішня політика Редагувати
За панування Василія III Московська держава територіально зросла і зміцніла. Було встановлено дипломатичні стосунки з Францією та Iндією. Василій III активізував зносини з Австрійською імперією (австрійський посол Сигізмунд Герберштейн залишив мемуари про Московію початку XVI ст.); провадив війни проти удільних князів (приєднав до своїх володінь Псков, Рязань, деякі території Казанського та Кримського ханства.
Битва під Оршею, картина невідомого автора.
Він не зупинився після "зібрання" практично всіх земель Північно-Східної Русі та заявив про свої претензії на землі колишньої Київської Русі, в першу чергу Київ, Полоцьк і Вітебськ. Скориставшись із виступу частини українських та білоруських феодалів на чолі з князем Михайлом Глинським проти великого князя литовського, розпочав війну проти Литовсько-Руської держави, яка увінчалась взяттям Смоленська у 1514 році. Проте 8 вересня того ж року московські війська зазнали тяжкої поразки під Оршею від русько-литовської армії, на чолі з князем Костянтином Острозьким, яка надовго спинила московську експансію на захід. За перемир'ям, укладеним у 1522 році Смоленськ відійшов до Московії, проте здобути Полоцьк та Вітебськ Василію так і не вдалось.
На схилі віку Василій Іванович розлучився з безплідною царицею Соломонією (з роду Сабурових) і одружився з племінницею українського князя-емігранта М. Глинського — Оленою Глинською (?—1538). Від цього шлюбу народився спадкоємець престолу — майбутній Московський цар Іван IV Васильович Грозний.
