У 1246 р. Данило останнім з руських князів поїхав до Золотої Орди. Татари звернулися до нього з вимогою “Віддай Галич!” Можливо, хтось із князів руських просив Галич у татар. Становище Данила було надзвичайно важким, бо він не міг розпочати боротьбу з татарами, коли за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — непокірне боярство. Тим не менше, Данило отримав від татар підтвердження прав на князівство для себе і нащадків, але змушений був визнати себе “мирником”– союзником татар, їх васалом. Порівняно з іншими князями, Данила татари приймали “милостиво”, але почуття образи на татар було глибоке і у князя, і у всіх підданих. “О зліша зла честь татарська!” – писав про цю подію літописець. Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає”.
І справді, щойно закінчив Данило сорокарічну боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як змушений був визнати себе ханським “холопом”. Усе життя відтоді присвятив він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської неволі. Подальша діяльність Данила свідчить про те, що він тільки за крайніх обставин підпорядковувався Орді, щоб
отримати перепочинок і зібрати сили для вирішального бою. Саме для цього Данило будує нові фортеці, і водночас шукає зв’язків у Західній Європі для спільної боротьби з азіатськими поневолювачами.
У 1246 р. Данило останнім з руських князів поїхав до Золотої Орди. Татари звернулися до нього з вимогою “Віддай Галич!” Можливо, хтось із князів руських просив Галич у татар. Становище Данила було надзвичайно важким, бо він не міг розпочати боротьбу з татарами, коли за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — непокірне боярство. Тим не менше, Данило отримав від татар підтвердження прав на князівство для себе і нащадків, але змушений був визнати себе “мирником”– союзником татар, їх васалом. Порівняно з іншими князями, Данила татари приймали “милостиво”, але почуття образи на татар було глибоке і у князя, і у всіх підданих. “О зліша зла честь татарська!” – писав про цю подію літописець. Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає”.
І справді, щойно закінчив Данило сорокарічну боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як змушений був визнати себе ханським “холопом”. Усе життя відтоді присвятив він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської неволі. Подальша діяльність Данила свідчить про те, що він тільки за крайніх обставин підпорядковувався Орді, щоб
отримати перепочинок і зібрати сили для вирішального бою. Саме для цього Данило будує нові фортеці, і водночас шукає зв’язків у Західній Європі для спільної боротьби з азіатськими поневолювачами.