У 1908 Крит, скориставшись Молодотурецькою революцією, оголосив енозіс з Грецією.[1]
У 1912, коли Сербія, Чорногорія та Греція пред'явили права на управління територією Албанії, Албанія оголосила незалежність.[2]
Османська імперія, слабшаючи, спробувала спертися на до Німеччини, але це лише втягнуло її в Першу світову війну (1914), що закінчилася поразкою Четверного союзу[3].
5 грудня 1917 підписано Ерзінджанськеперемир'я, що закінчило війну Османської та Російської імперій.[4]
Протягом 1917-1918 союзники займають близькосхідні володіння Османської імперії.
Після Першої світової війни Сирія та Ліванперейшли під контроль Франції, Палестина, Йорданія й Ірак — Великої Британії; на заході Аравійського півострова за підтримки англійців (Лоуренс Аравійський) утворилися незалежні держави: Хіджаз, Неджд, Асір і Ємен. Згодом Хиджаз і Асір увійшли до складу Саудівської Аравії.
30 жовтня 1918 було укладено Мудросське перемир'я, за яким був Севрський мирний договір (10 серпня 1920). Фактично Османська імперія була розділена на частини. 1 листопада 1922 Великі національні збори Туреччини прийняли закон про розділення султанату та халіфату, при цьому султанат скасовувався. Так закінчилася більш ніж 600-річна історія Османської імперії.
Розпад Османської імперії супроводжувався масовою різаниною та депортацією християнського населення (вірмен, греків, ассирійців, курдів), що тривала до 1926.
У 1923 підписаний Лозаннський мирний договір, в якому були встановлені нові кордони Туреччини.[5] 29 жовтня 1923 турки проголосили Турецьку республіку на чолі з президентом Мустафою Кемалем Ататюрком.[5]
1)Реформа государственного управления Петра I 1699-1720---Вместо Боярской думы в 1700 был создан Совет Министров, заседавший в Ближней канцелярии, а в 1711 г. - Сенат 2)Административные реформы Петра I 2,1)Городская реформа (1699-1720 гг.)-- были созданы Бурмистерская палата в Москве, переименованная в ноябре 1699 г. в Ратушу, и магистраты, подчинявшиеся Главному магистрату в Петербурге (1720 г.). 2,2)Областная (губернская) реформа -создание в 1708 г. 8 губерний во главе с губернаторами, в 1719 г. их число увеличилось до 11. Вторая административная реформа поделила губернии на провинции во главе с воеводами, а провинции – на дистрикты (уезды) во главе с земскими комиссарами. 2,3)Сословные реформы-оформление прав и обязанностей каждого сословия – дворянства, крестьянства и городского населения. 3)Церковная реформа Петра I--упразднил патриаршество, лишил церковь власти, а ее средства перевел в государственную казну. 4)Финансовые реформы Петра I-- сбор денег на содержание армии и ведение войн.В 1704 г. была проведена денежная реформа, по которой основной денежной единицей стала копейка. был введен единый денежный налог (подушная подать) и увеличено число налогоплательщиков. 5)Социальные реформы Петра I 5,1)Реформа образования Петра I-- было открыто множество гражданских и военных школ. 5,2)Реформы Петра I в культуре--Петр I ввел новую азбуку, что облегчало обучение грамоте и книгопечатанию. Стала издаваться первая русская газета «Ведомости», в 1703 г. появилась первая книга на русском языке с арабскими цифрами. 5,3)Медицинские реформы Петра I-- открытие госпиталей и школ при них, в которых готовили лекарей и аптекарей. 5,4)Социально-экономические реформы Петра I--Для подъема промышленного производства и развития торговых связей с заграницей Петр I приглашал иностранных специалистов, но в то же время поощрял отечественного промышленника и торговца. Петр I добивался того, чтобы из России вывозилось больше товара, чем ввозилось. 6)Реформы Петра I в армии--Петр I ввел ежегодные рекрутские наборы из молодых россиян (от 15 до 20 лет) и велел начать обучение солдат. В 1716 г. был издан Воинский Устав, излагающий службу, права и обязанности военных.
У 1908 Крит, скориставшись Молодотурецькою революцією, оголосив енозіс з Грецією.[1]
У 1912, коли Сербія, Чорногорія та Греція пред'явили права на управління територією Албанії, Албанія оголосила незалежність.[2]
Османська імперія, слабшаючи, спробувала спертися на до Німеччини, але це лише втягнуло її в Першу світову війну (1914), що закінчилася поразкою Четверного союзу[3].
5 грудня 1917 підписано Ерзінджанськеперемир'я, що закінчило війну Османської та Російської імперій.[4]
Протягом 1917-1918 союзники займають близькосхідні володіння Османської імперії.
Після Першої світової війни Сирія та Ліванперейшли під контроль Франції, Палестина, Йорданія й Ірак — Великої Британії; на заході Аравійського півострова за підтримки англійців (Лоуренс Аравійський) утворилися незалежні держави: Хіджаз, Неджд, Асір і Ємен. Згодом Хиджаз і Асір увійшли до складу Саудівської Аравії.
30 жовтня 1918 було укладено Мудросське перемир'я, за яким був Севрський мирний договір (10 серпня 1920). Фактично Османська імперія була розділена на частини. 1 листопада 1922 Великі національні збори Туреччини прийняли закон про розділення султанату та халіфату, при цьому султанат скасовувався. Так закінчилася більш ніж 600-річна історія Османської імперії.
Розпад Османської імперії супроводжувався масовою різаниною та депортацією християнського населення (вірмен, греків, ассирійців, курдів), що тривала до 1926.
У 1923 підписаний Лозаннський мирний договір, в якому були встановлені нові кордони Туреччини.[5] 29 жовтня 1923 турки проголосили Турецьку республіку на чолі з президентом Мустафою Кемалем Ататюрком.[5]