Чого навчав Ісус?
Багато віруючих людей вважає, що релігія не повинна стояти осторонь політичних справ і що вона може відігравати важливу роль у розв’язанні проблем людства. Проте інші віруючі переконані, що релігія і політика не мають змішуватися. А як ви вважаєте, чи повинна релігія і політика тісно співпрацювати?
ІСУСА ХРИСТА названо «найвпливовішою постаттю в релігійній історії людства». Що відповів би Ісус, якби його можна було запитати: «Чи релігія має втручатися в політику?» Коли Ісус був на землі, він словами і вчинками виявив свій погляд на це питання. Наприклад, у відомій Нагірній проповіді він дав своїм послідовникам вказівки, як вони повинні ставитися до справ суспільства. Розгляньмо деякі думки з цієї проповіді.
Християни і суспільство
Ісус пояснив, як його послідовники мають ставитись до світу: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною? Вона вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть і топчуть. Ви — світло для світу. (...) Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька» (Матвія 5:13—16). Чому Ісус прирівняв своїх послідовників до солі та світла?
Ісус мав на увазі, що вони повинні бути наче сіль не тільки для якоїсь маленької групи людей, а для цілого світу. Також вони є наче світло не для обмеженого кола людей, але для всіх, хто охоче приймає це світло. За до таких образних висловів Ісус пояснив, що не хоче, аби його послідовники відокремлювалися від суспільства.
Щоб сіль запобігала псуванню їжі, її треба додати до тої їжі. Світильник не може освітити кімнату, якщо його туди не поставити. Тож не дивно, чому Ісус ніколи не наказував своїм учням відокремлюватись від суспільства і створювати ізольовані поселення віруючих. Ісус також не заохочував їх жити відлюдниками за мурами релігійних орденів. Навпаки, християни мають справляти вплив на життя інших, подібно як сіль впливає на їжу, а світло розсіює темряву.
К какой бы стороне ни присоединялись кыргызы, всегда они были обречены платить тяжёлую дань. Политическое положение 1-й половины 19 века можно назвать двусмысленным. Первое – это захватническая политика соседних государств в отношении кыргызской земли. Наибольших успехов достигло в этом Кокандское ханство. Второе – это отсутствие единства кыргызских родов. С одной стороны ложная гордость родовых биев мешала единению кыргызского народа и создавала благоприятные условия для внешних захватчиков, с другой стороны внешняя политика соседних стран была направлена на усиление раскола кыргызского народа. В целях покорения кыргызской земли преподносились всяческие подношения, даровалась власть и награды главам родов.