они наверное занимались земледелием и скотоводством,у них отношения были жестокие тот кто не подавался приказом тому пальцы отрезали!!
Ганнібал був одним із синів карфагенського полководця Гамількара Барки, мав кількох сестер та двох братів — Гасдрубала та Магона. Ще дитиною він застав Повстання найманців та завоювання Іберії. Прізвисько Барка («блискавка»), мабуть, було спадковим, тому що пізніше Ганнібал і його брати також носили ім'я Барка. Після поразки Карфагена у Першій Пунічній війні Гамількара було відіслано в Іберію, щоб «покращити там справи Карфагена». Країна була розореною після війни, тому за відсутністю кораблів Гамількару довелося долати шлях з Африки до Іспанії суходолом. Він узяв з собою в похід і свого сина — Ганнібала, якому, перед тим як вирушити, наказав принести клятву, яка набула значення крилатого вислову «Ганнібалова клятва»[7]. Гамількар спитав сина чи хоче той вирушити разом з ним, почувши схвальну відповідь, Гамількар сказав, що перед жертовним вівтарем він має поклястися бути довічним ворогом Риму.
За Полібієм, ця історія була розказана самим Ганнібалом селевкідському царю Антіоху ІІІ. Дитинство Ганнібала пройшло в місті Гадес, з якого його батько почав завойовницькі походи в Іспанії[8]. Гамількар піклувався про освіту сину, тому найняв для нього вчителів з Карфагену та Еллади, від яких він отримав загальні знання та навчився класичним мовам[9]. З часом Ганнібал почав брати участь і у військових авантюрах батька. Зокрема, Гамількар відвоював у місцевих племен золоті та срібні копальні й відновив карбування монети для виплати контрибуції Римові[
В 16 веке в Османской империи господствующими были развитые феодальные отношения. Феодальная собственность на землю выступала в нескольких формах. До конца 16 столетия большая часть земельных угодий Османской империи являлась государственной собственностью, верховным распорядителем её был султан. Однако в непосредственном управлении казны находилась лишь часть этих земель. Значительную часть государственного земельного фонда составляли владения (домен) самого султана — лучшие земли в Болгарии, Фракии, Македонии, Боснии, Сербии и Хорватии. Доходы с этих земель целиком поступали в личное распоряжение султана и на содержание его двора. Многие области Анатолии (например, Амасья, Кайсери, Токат, Караман и др.) также представляли собой собственность султана и его семьи — сыновей и других близких родственников.
Другой формой феодальной собственности на землю являлись вакуфные владения. К этой категории принадлежали огромные земельные площади, находившиеся в полной собственности мечетей и различного рода других религиозных и благотворительных учреждений.
К категории частной феодальной собственности принадлежали земли феодалов, получавших за какие-либо заслуги особые султанские грамоты на неограниченное право распоряжаться предоставляемыми имениями. Такая форма собственности названа "мюльк".
Земли всех категорий феодальной собственности находились в наследственном пользовании крестьянства. Крестьяне были обязаны обрабатывать землю.