ответ:Во-первых, благодаря законам Солона в Афинах, знать лишилась своих преимущества по управлению государством. Архонтом мог стать любой гражданин, обладающий богатством.
Во-вторых, для решения важнейших во стали созывать Народное собрание, в котором участвовали все граждане, а не только избранные.
В-третьих, Солон учредил выборный суд. Впервые в истории судьи должны были выбираться по жребию из числа всех граждан, независимо от их знатности и богатства.
Таким образом, законы Солона заложили в Афинах основы демократии, то есть «власти народа».
Объяснение:
1 Крымский
2 Севастополь
3• 1795
4 Диаспора - люди одной национальности, живущие вне страны своего происхождения, вне своей исторической родины
5• Поездка Екатерины II по Новороссии и Крыму началась в 1789 году правда остальное лож
6 Херсон
7 • Меры по привлечению иностранцев, принятые Екатериной II, никак не повлияли на численность населения Новоросии и Крыма
8 Симферополь
9 Восстановите хронологию событий.
Варианты ответов
• Путешествие Екатерины II по Новороссии и Крыму
• Издание Екатериной II манифест, в котором она призывала иностранцев переселяться в Россию
• Образование на землях Новоросии первого военно-земледельческое поселение сербов и венгров из Австрии, получившее название Новой Сербии
• Отмена внутренних торговых пошлин в Крыму
• Основание Одессы
10 да
Объяснение:
Дем’ян Многогрішний (1668–1672 рр.) став наказним гетьманом на Лівобережжі після відступу з цих територій Петра Дорошенка. Многогрішний належав до тієї місцевої старшини, яка не бачила іншого виходу, як підпорядкуватись московському цареві, але рішуче стояла на позиції автономії. Він вступив у переговори з представниками Москви, і у січні 1669 р. делегація України висловила бажання приєднати Лівобережжя до Москви. В березні того ж року в Глухові відбулася рада, на якій були затверджені так звані Глухівські Статті.
За ними:
· в п’яти містах (Києві, Ніжині, Чернігові, Острі й Переяславі) мали залишатися московські воєводи;
· податки мали збирати представники гетьмана;
· реєстрове військо становило 30 тисяч чоловік.
Ці ттті хоч і поступалися Березневим статтям Богдана Хмельницького, але до певної міри відновлювали автономію України (Лівобережної).
Іван Самойлович (1672–1687рр.) став наступником Д. Многогрішного, який був заарештований і висланий в Сибір. Його було обрано гетьманом в Княжій Діброві (біля Конотопа). Самойлович володів широким політичним світоглядом, прагнув відстоювати інтереси всієї України. Він вороже ставився до Польщі і не збирався ділити владу з Петром Дорошенком. Незабаром Самойлович, скориставшись війною Польщі і Туреччини, переконав московський уряд, що саме час покінчити з Дорошенком і приєднати Правобережжя. Після вдалих дій Рада в Переяславі 17 березня 1674 року проголосила Самойловича гетьманом обох боків Дніпра. Заручившись підтримкою турків і татар, Дорошенко зумів відвоювати Правобережжя, але свавілля поляків на цих територіях та похід татар і турків на Україну змусили його зректися свого плану і скласти гетьманські клейноди. Згодом гетьман Дорошенко присягнув цареві, але з’явитися перед Самойловичем не побажав. В битві з 30-тисячною московсько-козацькою армією, яка оточила Чигирин, Дорошенко змушений був здатися. В останні роки свого гетьманування І. Самойлович поводився незалежно від Москви, критикував її зовнішню політику, виступив проти підписання нею «вічного миру» з Польщею проти Туреччини і Криму, який би спонукав до оточення всієї України московськими військами.
Отже, за час свого гетьманування І. Самойлович намагався об`єднати козацькі землі, виступав проти прагнення Запоріжжя до політичної самостійності, приєднав частину Правобережної України і прийняв титул гетьмана обох сторін Дніпра.