1)Здесь три основных составляющих: политическая, экономическая и военная. Правители Орды не стали присоединять русские княжества к своему государству, но ввели контроль. То есть князья по-прежнему правили своими княжествами сами, но вот кто будет править — выбирали ордынские ханы. Русским князьям, чтобы взойти на престол, требовалось получить у них разрешение (ярлык). Тем, кто его получил, Орда оказывала военную и политическую поддержку — именно так Иван Калита со временем возвысил Московское княжество и объединил земли вокруг Москвы. Кроме того, княжества выплачивали Золотой Орде дань — пушниной, драгоценностями, рабами. А ещё князья были обязаны предоставлять солдат для ордынской армии и выступать на их стороне в случае войны.
2)Период раздробленности после смерти Владимира Мономаха и его сына Мстислава Великого, казалось бы, положил крест на создании единого русского государства. Но в период монгольского владычества происходит возвышение городка столь мелкого и незначительного, что мы даже не знаем год его основания, только первое упоминание в 1147 году: «Прииде, ко мне, брате, в Москов» — так писал в 1147 году князь Юрий Долгорукий князю Святославу Олеговичу. Но именно Москва становится центром русских земель и историки выделяют ряд причин, обусловивших это.
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20 % площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.