Слов'яни з найдавніших часів жили на території Європи. Вони були відомі під назвою венеди. Венеди у I - II ст. розселилися між річками Дніпро та Одра і біля Карпат. У IV ст. із венедів вирізнилися дві групи слов'янського населення:
1) склавини - предки південних і західних слов'ян;
2) анти - предки східних слов'ян.
Основні заняття слов'ян
Землеробство, вирощували пшеницю та Скотарство, розводили свиней та велику рогату худобу.
Полювання (полювали на благородного оленя, лося, косулю, тура, кабана).
Рибальство.
Бортництво.
Добича заліза і металообробка.
Гончарне ремесло.
Внутрішня і зовнішня торгівля (мала вигляд натурального обміну).
Суспільний устрій
Єдина громада (род), яка складалася з кількох або однієї патріархальної сім'ї.
Така сім'я об'єднувала ряд дрібніших родин.
Первісна сусідська громада - громада спільно володіла всіма будівлями, спільно розводила худобу, обробляла землю.
У I - II ст. патріархальні сім'ї виокремлюються з сусідської громади.
У VI - VII склавини і анти об'єднувалися у військові союзи. Виділяється племінна верхівка - вожді та їхня дружина.
Релігійні вірування
Язичництво - релігійні вірування в багатьох богів (Перну - бог грому, Даждьбог - бог сонця, Стрибог - бог вітрів, Сварог - бог неба, Велес - бог худоби, Мокош - богиня родючості, Дана - богиня води).
Слов'яни уперше згадуються у листі римського історика Помпонія Мели (I ст. н. е.).
Пліній Старший, описуючи у своїй праці "Природнича історія" (77 р. н. е.) балтійське узбережжя, серед інших племен, що його населяють, згадує і венедів.
Корнелій Тацит в своєму творі "Германія" описує місцевість, в якій проживали венеди та їх побут - венеди живуть осіло і займаються переважно сільським господарством; венеди є вправними воїнами і ведуть успішні війни проти сусідів.
Клавдій Птолемей (89 - 167 рр.), географ з Олександрії, вказував, що венеди мешкають на північ від Карпат, у Подністров'ї, а також у гирлі Дунаю.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Йордан, Феофілакт Симокката, Менандр Протектор, Маврикій Стратег описують слов'ян як численний народ і стверджують, що вони поділяються на три великі групи: венеди, анти, склавини.
V - VII ст. - Велике розселення слов'ян із межиріччя Дніпра й Дністра по території Європи (на північному сході слов'яни досягли р. Десни, Оки та Західної Двини, на південному заході - р. Дунаю і Балканського півострова, на заході - р. Лаби та узбережжя Балтійського моря).
Розселення слов'янських племен збіглося в часі з великим переселенням народів, за якого слов'яни брали участь у боротьбі з германськими племенами готів (III - IV ст. н. е.), тюркськими племенами гунів (IV - V ст. н. е.) і аварів (VI - VII ст. н. е.).
Объяснение:
Відповідь:
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись у союзи племен.
Слов'янські вірування сягають своїм корінням до релігійних уявлень індоєвропейської спільноти. Слов'янське язичництво – це не релігія, але й світогляд – цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов'янському світогляді існувала традиційна індоєвропейська трищаблева побудова світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що в певному світі протистояли одне одному.