с детства я живу в небольшом городе, если захотеть, то можно обойти его за пару часов, несмотря на его размеры он просторный и чистый. пусть в нем мало красивых улиц и достопримечательностей, нет разводных мостов и небоскребов, я люблю свой город. здесь много уютных дворов, дорогих сердцу мест и, конечно же, родных людей. здесь живут мои друзья, здесь моя любимая школа.
больше всего я люблю наш парк, здесь всегда красиво, когда осенью заходишь в него, то попадаешь в золотое царство, дорожки усыпаны яркими желтыми листьями клена, на деревьях шелестят золотые монетки. зимой здесь все белоснежное, деревья стоят в пуховых шапках, блестит снег. весной все постепенно оживает, а летом все цвета радуги можно увидеть в парке, и постоянно слышен веселый смех детворы.
я люблю то, что здесь нет огромного количества машин и предприятий, которые загрязняют воздух. в отличие от больших городов мой город лишен суеты, шума, километровых пробок.
мой город построен на живописном месте, он стоит на реке волге, недалеко от города есть сосновый лес, в котором в теплое время года всегда можно найти грибы и ягоды, а недалеко от города раскинуты широкие поля и луга, много березовых рощ. горожане гордятся природой своего города. все гости города отмечают природное богатство нашего края.
может быть, когда я окончу школу, я уеду в другой город, но я знаю точно, что никогда не забуду свой родной город, и с радостью буду сюда приезжать.
Легенди – неодмінний атрибут будь-якого великого міста, і старовинний Київ не виключення.
Хто ж не чув, що на Лисій Горі збирались відьми, а мешканців Замку Ричарда лякали моторошні звуки. Але все це – перекази давнини глибокої… Місто живе, змінюється, в ньому народжуються нові казки. Наприклад, про покинуту лабораторію Київського інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського.
До цієї будівлі неможливо дістатись машиною. Сховалась вона на вкритому деревами пагорбі майже у самому серці міста. Пройти однією з майже зарослих стежок, перелізти кілька впавших дерев – і ви на місці.
Будівля виглядає трохи моторошно навіть зовні. Тому немає нічого дивного у тому, що про неї розповідають. Можна почути, що це – колишній центр модернізації людини. Що саме тут розробляли біологічну зброю. За іншою версією - вакцину від СНІДу. Це, доречі, ближче до правди – всі, хто був там, бачили ярлички на клітках для піддослідних тварин. Дати та написи: «холера», «гепатит», «рак», «СНІД»…
Прихильники всіх версій діяльності лабораторії схиляються до того, що в цьому місці трапилось щось страшне. Чому б ще люди покинули її, залишивши все на своїх місцях? Зникли, як екіпаж «Марії Селести», залишивши по собі не тільки меблі, але й препарати, шприці, документацію, перепустки, посуд, особисті речі…
«У лабораторії я вперше побувала у 2008 році, - згадує киянка Ірина, якій завжди цікаво було гуляти по покинутих домівках. – Пішли туди зі знайомим, який налякав, що у приміщеннях можуть бути віруси, якими заражали піддослідних тварин».
Багато років в цьому місці, де за дверями з попередженнями на зразок «Тварини інфіковані» на підлозі розкидані шприці, кияни – від бажаючих випити не на вулиці підлітків з сусідніх будинків до фотографів та поціновувачів «пост апокаліптичної естетики – шукали гострих відчуттів. І в одночас вірили, що нічого справді небезпечного у цьому місці бути не може. Бо хто ж його тоді залишив би напризволяще?..