1) Соль слабого основания (Zn(OH)2) и сильной кислоты (H2SO4). Гидролиз по катиону. Среда кислая.
\2ZnSO4 + 2H2O = (ZnOH)2SO4 + H2SO4
Zn2+ + H2O = ZnOH+ + H+
(ZnOH)2SO4 + 2H2O = 2Zn(OH)2 + H2SO4
ZnOH+ + H2O = Zn(OH)2 + H+
2) Соль слабого основания (Cu(OH)2) и сильной кислоты (HCl). Гидролиз по катиону. Среда кислая.
CuCl2 + H2O = Cu(OH)Cl + HCl
Cu2+ + H2O = CuOH+ + H+
Cu(OH)Cl + H2O = Cu(OH)2 + HCl
CuOH+ + H2O = Cu(OH)2 + H+
3) Соль сильного основания (NaOH) и слабой кислоты (H2SO3). Гидролиз по аниону. Среда щелочная.
Na2SO3 + H2O = NaHSO3 + NaOH
SO3 2- + H2O = HSO3 - +OH-
NaHSO3 + H2O = H2SO3 + NaOH
HSO3 - +H2O = H2SO3 + OH-
4) Соль сильного основания (КOH) и слабой кислоты (H3РO4). Гидролиз по аниону. Среда щелочная.
K3PO4 + H2O = K2HPO4 + KOH
PO4 3- + H2O = HPO4 2- + OH-
K2HPO4 + H2O = KH2PO4 + KOH
HPO4 2- + H2O = H2PO4 - +OH-
KH2PO4 + H2O = H3PO4 + KOH
H2PO4 - +H2O = H3PO4 + OH-
5) Соль слабого основания (Zn(OH)2) и сильной кислоты (HCl). Гидролиз по катиону. Среда кислая.
ZnCl2 + H2O = ZnOHCl + HCl
Zn2+ + H2O = ZnOH+ + H+
ZnOHCl + H2O = Zn(OH)2 + HCl
ZnOH+ + H2O = Zn(OH)2 + H+
6) Соль слабого основания (Fe(OH)2) и сильной кислоты (H2SO4). Гидролиз по катиону. Среда кислая.
2FeSO4 + 2H2O = (FeOH)2SO4 + H2SO4
Fe2+ + H2O = FeOH+ + H+
(FeOH)2SO4 + 2H2O = 2Fe(OH)2 + H2SO4
FeOH+ + H2O = Fe(OH)2 + H+
7) Соль слабого основания (Ni(OH)2) и сильной кислоты (HNO3). Гидролиз по катиону. Среда кислая.
Ni(NO3)2 + H2O = (NiOH)NO3 + HNO3
Ni2+ + H2O = NiOH+ + H+
(NiOH)NO3 + H2O = Ni(OH)2 + HNO3
NiOH+ + H2O = Ni(OH)2 + H+
Во всех случаях гидролиз ступенчатый, идет в 2 стадии, т. е. по 2 ступеням, кроме случая (4) - здесь по 3 ступеням, т. к. фосфорная кислота - 3-основная.
Гидролиз по первой ступени идет значительно сильнее, чем по второй и, тем более, по третьей, поэтому часто записывают гидролиз только по первой ступени.
Гидролиз - обратимый процесс, поэтому во всех уравнениях вместо знака равенства нужен знак обратимости
Объяснение:
Карбон (лат. Carboneum, C) — хімічний елемент IV групи періодичної системи Менделєєва. Відомі два стабільні ізотопи І2С (98,892 %) іІЗС (1,108 %).
Вуглець відомий із глибокої давнини. Деревне вугілля служило для відновлення металів із руд, алмаз — як дорогоцінний камінь. Значно пізніше почав застосовуватися графіт для виготовлення тиглів та олівців.
У 1778 p. K. Шеєле, нагріваючи графіт із селітрою, виявив, що при цьому, як і при нагріванні вугілля із селітрою, виділяється вуглекислий газ. Хімічний склад алмаза був встановлений у результаті дослідів А. Лавуазьє (1772) із вивчення горіння алмаза на повітрі й у результаті досліджень С. Теннанта (1797), який довів, що однакові кількості алмаза й вугілля дають при окисненні рівні кількості вуглекислого газу. Карбон як хімічний елемент був визнаний тільки в 1789 р. А. Лавуазьє. Латинську назву carboneim Карбон отримав від carbo — вугілля.
Середній вміст Карбону в земній корі складає 2,3 • 10-2 % за масою. Карбон накопичується у верхній частині земної кори (біосфері): у живій речовині 18 % Карбону, у деревині — 50 %, у кам'яному вугіллі — 80 %, у нафті — 85 % в антрациті — 96 %. Значна частина Карбону літосфери зосереджена у вапняках і доломітах.
Число власних мінералів Карбону — 112, винятково велике число органічних сполук Карбону — вуглеводні й їхні похідні.
З накопиченням Карбону в земній корі пов'язані нагромадження і багатьох інших елементів, що сорбуються органічною речовиною й осаджуються у вигляді нерозчинних карбонатів і т. ін.
У порівнянні із середнім умістом Карбону в земній корі, людство у винятково великих кількостях видобуває Карбон із надр (вугілля, нафта, природний газ), тому що ці копалини — основні сучасні джерела енергії.
Карбон широко розповсюджений також у космосі; на Сонці він займає четверте місце після Гідрогену, Гелію й Кисню.
ФІЗИЧНІ Й ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
Відомі чотири кристалічні модифікації вуглецю: графіт, алмаз, карбін і лонсдейліт.
Графіт — сіро-чорна, непрозора, жирна на дотик, дуже м'яка маса з металевим блиском.
Алмаз — дуже тверда кристалічна речовина. Кристали мають кубічну гра-нецентровану решітку (А = 3,560Е). Помітне перетворення алмаза на графіт гається при температурах понад 1 400 °С у вакуумі або в інертній атмосфері. При атмосферному тиску й температурі близько 3 700 °С графіт випаровується.
Рідкий вуглець можна отримати при тиску вищому за 103 МПа, і температурах вищих за 3 700 °С. Для твердого вуглецю (кокс, сажа, деревне вугілля) характерним є також стан із неупорядкованою структурою — «аморфний» вуглець, який не являє собою самостійної модифікації; в основі його будови лежить структура дрібнокристалічного графіту. Нагрівання деяких різновидів «аморфного» вуглецю вище за 1 500—1 600 °С без доступу повітря викликає їхнє перетворення на графіт. Фізичні властивості «аморфного» вуглецю дуже сильно залежать від дисперсності частинок і наявності домішок. Густина, теплоємність, теплопровідність і електропровідність «аморфного» вуглецю завжди вища, ніж графіту.
Лонсдейліт знайдений у метеоритах і отриманий штучно; його структура й властивості остаточно не встановлені.
Електронна конфігурація зовнішньої оболонки атому Карбону 2s22p2
Для Карбону характерним є утворення чотирьох ковалентних зв'язків, обумовлене збудженням зовнішньої оболонки до стану 2s'2p3:
Тому Карбон здатний однаковою мірою як притягати, так і віддавати електрони. Хімічний зв'язок може здійснюватися за рахунок утворення sp3-, sp2- і sp-гібридних орбіталей, яким відповідають координаційні числа 4, 3 і 2. Кількість валентних електронів Карбону й кількість валентних орбіталей однакові — це одна з причин стійкості зв'язку між атомами Карбону.