ответ - нет, скорость перехода молекул из одной фазы в другую не изменится.
Когда мы достигли концентрации насыщенного раствора, в растворе установилось равновесие скорости перехода растворенного вещества из жидкого состояния в твердое и обратной.
Так как раствор предельно насыщен, при увеличении количества сахара, у нерастворенного сахара нет самостоятельной возможности перейти в раствор (максимум насыщенности уже достигнут)
Обратная реакция (раствор - осадок) имеет место быть. И только при выходе части молекул сахара из раствора в твердую фазу образуется возможность растворения нерастворенного сахара.
Следовательно, скорость растворения сахара в системе "раствор - осадок" насыщенного раствора равна скорости обратного процесса. Скорость же обратного процесса зависит лишь от количества растворенного вещества, и никак не зависит от общего количества добавленного сахара.
Важное замечание. Данная модель равновесия и независимости скорости перехода молекул из твердой фазы в жидкую верна лишь для насыщенных растворов.
Добавление - из вышесказанного очевидно, что раствор более сладким не чстанет, ибо максимальная концентрация сахара уже достигнута.
(отмечу, что для человека сладость такого раствора будет равна сладости самого сахара. Ибо "сладкость", определяемая нашими рецепторами, зависит от концентрации сахара в растворе (воды содержащейся в пище, и/или в слюне).) Иными словами - слаще быть не может потому, что слаще некуда!
ответ:У хімічному відношенні вода досить активна. З багатьма речовинами вона вступає в хімічні реакції вже при звичайній температурі. З оксидами лужних і лужноземельних металів вона утворює основи:
СаО + Н2О = Са(ОН)2
З багатьма оксидами неметалів (ангідридами) вода утворює кисневмісні кислоти:
Р2О5 + 3Н2О = 2Н3РО4
З найактивнішими металами вона утворює основи з виділенням водню:
2Na + 2Н2О = 2NaOH + Н2 ↑
З деякими солями вода утворює так звані кристалогідрати, які характеризуються строго визначеною кількістю молекул води, що припадають на одну молекулу солі. Наприклад, з сульфатом міді вода утворює мідний купорос:
CuSO4 + 5Н2О = CuSO4 • 5Н2О
в якому на одну молекулу сульфату міді припадає п'ять молекул води. Воду, що входить до складу кристалів, називають кристалізаційною.
Кристалізаційну воду не слід плутати з гігроскопічною водою, яка поглинається (адсорбується) поверхнею і порами всіх речовин на відкритому повітрі. Деякі речовини відзначаються підвищеною здатністю поглинати вологу повітря. Внаслідок цього вони мокріють (наприклад, NaCl), а то й і розпливаються на повітрі (як CaCl2). Такі речовини називають гігроскопічними. На відміну від кристалізаційної, кількість гігроскопічної води в речовинах, змінна. Вона хімічно не взаємодіє з речовиною-адсорбатом.
При високій температурі водяна пара взаємодіє з залізом і іншими речовинами. Наприклад:
3Fe + 4Н2О = Fe3О4 + 4Н2
Раніше цю реакцію застосовували в техніці для добування водню.
У термічному відношенні вода досить стійка. Проте при температурах, вищих 1000°С, вона починає розкладатися на водень і кисень:
2Н2О = 2Н2 + O2
Хімічна сумісність вод — здатність вод не утворювати твердих осадів при їх змішуванні.
Объяснение:
ba(oh)2+h2so4=baso4+2h2o
ba+2oh+2h+so4=baso4 + 2h2o