Світлови́й тиск — тиск, який світло чинить на тіло, в якому поглинається, або від якого відбивається.
Теоретично існування світлового тиску передбачив Максвелл в 1871 році, а експериментально дослідив П. М. Лебедєв у 1900.[1]
Світло складається з фотонів, кожен з яких має імпульс
де {\displaystyle \omega } \omega — циклічна частота, {\displaystyle \hbar } \hbar — зведена стала Планка, c — швидкість світла у вакуумі.
За законом збереження імпульсу при поглинанні фотона цей імпульс передається тілу, що його поглинуло. При відбитті світла імпульс фотона змінюється на протилежний, а тіло, від якого відбивається світловий промінь, отримує вдвічі більший імпульс.
Якщо на одиницю поверхні тіла в одиницю часу падає n' фотонів, поглинаючись в ній, то тиск на поверхню P дорівнює
де I — потік світлової енергії.
При відбитті світла поверхнею тіла світловий тиск вдвічі більший. При проходженні фотона наскрізь світлового тиску не виникає. Тому в загальному випадку наведену формулу потрібно скоригувати з врахуванням цих процесів.
Объяснение:
В случае отражения от зеркала импульс фотона меняется на противоположный, значит изменение импульса фотона равно удвоенному начальному импульсу, значит зеркало получает импульс равный удвоенному импульсу фотона.
в случае поглощения фотона черным телом импульс фотона меняется на нулевой, значит изменение импульса фотона равно начальному импульсу, значит черное тело получает импульс равный импульсу фотона.
Вывод - зеркало получает больший импульс чем черное тело а значит и большее давление со стороны света