1.₁₄Si )₂)₆)₄ ₁₄Si 1s²2s²2p⁶3s²3p² - эта схема и электронная формула соответствует кремнию. SiO₂ - высший оксид, ему соответствует кремниевая кислота H₂SiO₃,
Si +O₂=SiO₂(оксид кремния в воде не растворим, кремниевую кислоту получают косвенным путем: Na₂SiO₃ + 2HCl = H₂SiO₃↓ +2NaCl)
водородное соединение SiH₄ - гидрид кремния:
Si + 2H₂=SiH₄
2. 4AI + 3O₂=2AI₂O₃
2AI+ 3S= AI₂S₃
3) с какими из перечисленных веществ взаимодействует оксид фосфора (v): HCL,Ba(OH)2,SO3,H2O,Li2O? Приведите уравнения возможных реакций в молекулярном виде.
P₂O₅+3Ba(OH)₂=Ba₃(PO₄)₂+ 3H₂O
P₂O₅+ 3H₂O= 2H₃PO₄
3Li₂O + P₂O₅=2Li₃PO₄
4) какая масса железа может быть получена из 128 кг оксида железа(|||)?
Дано:
m(Fe₂O₃)=128кг.
m(Fe)-?
1. Определим молярную массу оксида железа(lll):
M(Fe₂O₃)= 56x2+16x3=160кг./кмоль
2. Определяем количество вещества n в 128кг. железа:
n=m÷M n(Fe₂O₃)=m(Fe₂O₃)÷M(Fe₂O₃)=128кг.÷160кг/кмоль=0,8кмоль
3. Запишем уравнение реакции получения железа из оксида железа(lll):
Fe₂O₃ + 3AI = AI₂O₃ + 2Fe
4. Анализируем уравнение реакции: по уравнению реакции из 1кмоль оксида железа(lll) образуется 2кмоль железа, значит из 0,8кмоль оксида железа образуется в два раза кмоль железа: n(Fe) =0,8х2=1,6кмоль
5. Определим молярную массу железа и его массу количеством вещества 1.6кмоль:
M(Fe)=58кг./кмоль
m(Fe)=n(Fe)хM(Fe)=1.6кмольх56кг./кмоль=89,6кг
6. ответ: из 128кг. оксида железа(lll) образуется 89,6кг. железа.
Объяснение:
НОМЕНКЛАТУРА ОРГАНІЧНИХ СПОЛУК — система назв сполук органічної природи, а також правила складання цих назв. Застосовують тривіальну, раціональну і міжнародну номенклатуру.
Тривіальні, або емпіричні, назви органічних сполук відображають природні джерела сполук (мурашина, лимонна кислоти, сечовина, кофеїн), характерні властивості (кокадил, пікринова кислота добування (пірогалол, піровиноградна кислота) або ім’я першовідкривача (реактив Гриньяра, кетон Міхлера). Тривіальні назви часто застосовують у техніці, а також для позначення складних сполук і нових сполук невстановленої будови. Ці назви не відображають реальної хімічної будови, їх кількість значна і продовжує зростати.
Раціональна номенклатура (лат. ratio — розум) враховує будову сполук. При складанні назв сполуки розглядають як продукти ускладнення простого (не обов’язково першого) представника гомологічного ряду, напр.: тетраметилметан (І), метилпропілетилен (ІІ), диметилкарбінол (ІІІ).
Міжнародна номенклатура IUPAC. Основу цієї номенклатури закладено на Міжнародній конференції в 1892 р. (Женевська номенклатура). У 1930 р. на Х конгресі хіміків правила були розширені й доповнені (Льєзька номенклатура). Основні правила сучасної номенклатури органічних сполук, прийняті на ХІХ конгресі IUPAC (1957), передбачають декілька ів утворення назв органічних сполук. Найбільшу увагу привертає замісниковий і радикало-функціональний варіанти. Іноді з метою максимального спрощення побудови назв сполук, полегшення назвоутворення при комп’ютеризації застосовують сполучниковий, замінний та інші варіанти номенклатури IUPAC.
Перше місце в сучасній номенклатурі посідає замісникова номенклатура. При утворенні назв органічні сполуки розглядають як похідні вуглеводнів, у молекулі яких один або декілька атомів Гідрогену заміщені на інші атоми або групи атомів (замісники). Визначають усі наявні в структурі функціональні групи, а серед них — старшу (таблиця).
Старшу функціональну групу позначають у суфіксі, а всі інші — у префіксі. Згідно з номенклатурними правилами IUPAC деякі функціональні групи не розглядають за старшинством і позначають у назві завжди в префіксі
(–Hal, –OR, –SH, –N=O, та ін).
Після визначення старшої групи встановлюють родоначальну структуру, яка складає основу назви сполуки (найдовший вуглецевий ланцюг, цикл). За до локантів проводять нумерацію атомів карбону таким чином, щоб старша група одержала по можливості менший номер. Складають назву сполуки в цілому: у префіксі в алфавітному порядку вказують функціональні групи (крім старшої) і вуглеводневі радикали; у корені — назву родоначальної структури; у суфіксі — кратні зв’язки і старшу функціональну групу. Кратні зв’язки позначають за до суфіксів —ен, —ін. Положення замісників і кратних зв’язків вказують локантами. При наявності в молекулі однакових структурних фрагментів застосовують префікси: ди-(два), три-(три), тетра-(чотири), пента-(п’ять) і т.п. Напр., 2-аміно-3-гідрокси-4,4-диметилпентанова кислота (V):
Таблиця. Класи сполук і назви характеристичних груп (за порядком зменшення старшинства)
Класи
сполукФункціональні групиНазви групу префіксіу суфіксіКатіони–оніо--онійКарбонові
кислоти–CООН
–(С)ООН*карбокси-
–-карбонова кислота
-ова кислотаСульфонові
кислоти–SO3Hсульфо--сульфонова
кислотаАміди–СONH2
–(С)ONH2карбамоїл-
–-карбоксамід
-амідНітрили–C=N
–(C)=Nціано-
–-карбонітрил
-нітрилАльдегіди–СНО
–(С)НОформіл-
–-карбальдегід
-альКетони(C)=0оксо--онСпирти, феноли–OHгідрокси--олТіоли–SHмеркапто--тіолАміни–NH2аміно--амін
*Атом карбону, позначений в дужках, входить до складу головного вуглецевого ланцюга.
Сполучникова номенклатура передбачає утворення назв сполук із декількох ідентичних фрагментів, напр. біфеніл, дифеніл (VI). Замінна номенклатура (а-номенклатура) — система назв сполук з гетероатомами. Для останніх застосовують корені їх лат. найменувань із закінченням -а, напр. 2-окса-5-азагексан (VII). За аддитивною номенклатурою до назв основної частини молекули додають назви приєднаних атомів, напр., 1,2,3,4-тетрагідрохінолін (VIII). Субстрактивна Н. вказує на відсутність певних атомів або груп, напр. 2-дезокси-D-рибоза (ІХ):