Но судьбе было угодно, чтобы вся его жизнь переменилась от одной этой ночи, или, скорее, следующего утра, когда он стал свидетелем сцены чудовищного, бесчеловечного по своей жестокости наказания сначала беглого татарина, а потом солдата. Наказания, которым руководил отец его любимой девушки. Это зрелище вызвало духовный кризис героя: «...на сердце была почти физическая, доходившая до тошноты тоска, такая, что я несколько раз останавливался, и мне казалось, что вот-вот меня вырвет всем тем ужасом, который вошел в меня от этого зрелища». Он так и не смог узнать или понять, осмыслить, почему все это «делалось с такой уверенностью и признавалось всеми необходимым... А не узнав, не мог поступить на военную службу, как хотел прежде, и не только не служил в военной, но нигде не служил...».
Любовь героя к Вареньке с того дня также пошла на убыль. «Когда она, как это часто бывало с ней, с улыбкой на лице, задумывалась», Иван Васильевич «сейчас же вспоминал полковника на площади», и ему становилось как-то неловко и неприятно, он стал все реже и реже с нею видеться. И любовь так и сошла на нет. Почему такая реакция? Ведь не Варенька же била по лицу солдата своей прекрасной ручкой.
Объяснение:
Иван Васильевич увидел полковника, который не только шел радом, но и внимательно наблюдал за исполнением наказания. Увидев Ивана Васильевича, полковник отвернулся, как будто не встречал его никогда. Иван Васильевич не мог и не хотел поверить, что рядом с праздником существует боль, страдание, жестокость, несправедливость. Герой признается, что "любовь с этого дня пошла на убыль", потому что образ Вареньки постоянно воскрешал в его памяти картину "полковника на площади", и ему становилось как-то неловко и неприятно, он стал все реже и реже с нею видеться. Более того, он отказался от карьеры военного, как планировал раньше. На всю жизнь запомнил эту ужасную картину Иван Васильевич. Другими глазами посмотрел он на окружающих людей – и на себя тоже. Не умея изменить или остановить зло, юноша отказался от своего участия в нем. Случай перевернул его жизнь. После случая, так сильно поразившего его в то мартовское утро, он больше не смог думать о службе в армии. Да и его пылкая любовь к Вареньке постепенно угасла.
Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Дитячі роки проходять у селі Керелівка. Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. 1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану. Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства. Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. Звільнено з заслання у 1857 р. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер.
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/2346-taras-shevchenko-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Объяснение: