Строение стихотворения и.и.пущину: разделено ли на строфы? из скольки строф состоит,как они соотносятся между собой? если возможно определить ямб или хорей
Стихотворение, которое состоит всего из двух строф-двустишие.
Строфа, состоящая из пяти строк, позволила объединить поэту общей рифмой такие высокопарные слова, как «провиденье», «утешенье», «заточенье».Стихотворение написано ямбом.
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою.
У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ».
У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю.
На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною.
Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі.
Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.
Есть понятие доброе дело, есть понятие взаимовыручка, а есть просто добро и, как говорится в какой-то песенке, там про счастье, а здесь скажем про добро - "Его не может не быть".Вообщем, вот Вам небольшая заметочка - сочинение - оно же рассуждение на тему:"Что есть добро?"Добро – светлое и приятное чувство, которое дарит улыбку, приносит радость. Иногда оно вызывает замирание сердца. Добро сравнимо с кусочком счастья. У всех моих друзей свое определение добра. Кто-то считает, что быть добрым – значит, не обижать слабых, не обманывать и людям. Другие считают, если ты выполнил долг перед семьей, перед родными, никого не подвел – это доброта. Добро в моем понимании - это намеренно и бескорыстно другому, не ожидая чего-то взамен. Если я просто подсказал незнакомому мне человеку, как пройти в интересующее его место - это уже добро. Добро, сделанное без усилий и спонтанно - самый приятный поступок для меня. Я стараюсь быть хорошим и делать добро для всех. Для знакомых и незнакомых людей, для животных. Добро – это высшее проявление нравственности в любом человеке. Добро творить не совсем просто. Ведь сейчас многие люди думают в большинстве случаев о себе и своих интересах, бегут по делам и не хотят замечать нуждающихся в А ведь многим достаточно теплого слова, улыбки или ободряющего рукопожатия. Учиться делать добро, быть добрым – тяжелый, но достойный труд. И добро, сделанное безвозмездно, от чистого сердца, вернется вам сторицей.
Стихотворение, которое состоит всего из двух строф-двустишие.
Строфа, состоящая из пяти строк, позволила объединить поэту общей рифмой такие высокопарные слова, как «провиденье», «утешенье», «заточенье».Стихотворение написано ямбом.