з творчістю джонатана свіфта пов'язана сатирична традиція ійської літератури, яка набула подальшого розвитку у творах багатьох поколінь письменників. як майстер сміху у різних формах його вияву — від нищівного сарказму до ущипливої іронії — сатирик посів чільне місце у світовій літературі.
творчість свіфта — важливий етап у розвитку ійського просвітницького реалізму xviii століття. його сповнена обурення сатира таврувала вади сучасного йому світу, руйнуючи оптимістичні сподівання просвітників на майбутній прогрес. свіфт критикував внутрішню політику ії, висміював парламентську систему, засуджував колоніальні та загарбницькі війни, виступав проти релігійного марновірства та невігластва. звертаючись до конкретних проблем сучасної йому дійсності, свіфт трактував їх у філософському плані, соціальна гострота і злободенність його творів переростають у всеосяжні узагальнення його. сатира мала філософсько-політичний характер, його творчості був притаманний яскраво виражений громадянський пафос.
КнкуОСНОВНЫЕ ПУТИ РАЗВИТИЯ ЛАДОВЫХ СТРУКТУРМы уже говорили о том, что в процессе становлении и развития народной песенности не было и не могло быть эпохи кварты или квинты, секунды или терции, то есть эпохи, характеризующейся преимущественным использованием какого-то одного сопряжения тонов, явившегося для своего времени новым шагом в освоении выразительных средств музыки и потому определяющего и лимитирующего диапазон музыкального народного творчества.Ранняя эпоха или — правильнее сказать — начальные ступени развития песенности характеризовались, по-видимому, не степенью ограниченности музыкально-выразительных средств, а прежде всего — особым назначением напевов и — вытекающими из этого назначения — их содержанием и структурой. А именно: можно полагать, что поначалу напевы представляли собой не что иное, как музыкальные формулы интонирования текста, обобщающие в своем мелодическом контуре выразительно-смысловые свойства речевых интонаций.Нам представляется, что становление и развитие музыкального языка шло не путем осознания и последовательного освоения звуковысотных ступеней акустической шкалы, а путем закрепления в практике точного, то есть музыкального, интонирования все новых и новых звуковысотных
Когда берешь в руку книгу необходимо понять, как ее следует читать. Ведь каждая новая книга это встреча с самим автором, и необходимо понять, что он нам хотел донести своими мыслями. Прочитанная книга всегда оставляет след в памяти, а если книга хорошая, то и в душе. Художественную книгу следует читать так, чтобы можно было ответить на вопросы, а понял ли я, о чем это автор, смогу ли я рассказать, со всеми красками и эмоциями, о ее содержании. Если ответ утвердительный, значит не зря книга написана, значит она оставила тот самый след в нашей памяти. Книги это наши друзья, верные и надежные. Так можно ли бегло, через слово, без всякого внимания читать тем самым, обижая, друга. Попробуйте посмотреть на книгу, как на своего товарища, с участием, с настроением, тогда и книга откроет вам самый интересный мир.
ответ:
з творчістю джонатана свіфта пов'язана сатирична традиція ійської літератури, яка набула подальшого розвитку у творах багатьох поколінь письменників. як майстер сміху у різних формах його вияву — від нищівного сарказму до ущипливої іронії — сатирик посів чільне місце у світовій літературі.
творчість свіфта — важливий етап у розвитку ійського просвітницького реалізму xviii століття. його сповнена обурення сатира таврувала вади сучасного йому світу, руйнуючи оптимістичні сподівання просвітників на майбутній прогрес. свіфт критикував внутрішню політику ії, висміював парламентську систему, засуджував колоніальні та загарбницькі війни, виступав проти релігійного марновірства та невігластва. звертаючись до конкретних проблем сучасної йому дійсності, свіфт трактував їх у філософському плані, соціальна гострота і злободенність його творів переростають у всеосяжні узагальнення його. сатира мала філософсько-політичний характер, його творчості був притаманний яскраво виражений громадянський пафос.
объяснение: