В 1843 года Тургенев познакомился с гастролировавшей в Петербурге знаменитой французской певицей Полиной Виардо и полюбил ее. В 1845 году он на время последовал за ней во Францию, а в начале 1847 года уехал заграницу уже надолго. Отъезд вырвал Тургенева из привычной литературной и светской среды, новые условия жизни побудили его углубиться в себя и многое переоценить. Он достигает настоящего профессионализма в своей писательской работе, его взгляды на искусство становятся более простыми и строгими. В заграничном уединении пробудились давние впечатления. В памяти возникли картины деревенской и усадебной жизни, русские пейзажи, разговоры, встречи, бытовые сценки. Так зародились «Записки охотника», которые принесли Тургеневу широкую известность. Еще перед отъездом писатель передал в журнал «Современник» очерк «Хорь и Калиныч». Неожиданный успех очерка, опубликованного в начале 1847 года, навел Тургенева на мысль написать целый ряд других таких же. На протяжении пяти лет они появляются друг за другом на страницах «Современника», а в 1852 году автор выпускает их отдельным изданием. Тургенев пишет ряд повестей о людях, «вывалившихся» из социальной среды, к которой принадлежат по происхождению и воспитанию. Этой теме посвящены «Дневник лишнего человека» (1850), «Два приятеля» (1853), «Затишье» (1854), «Переписка» (1854), «Яков Пасынков» (1856). Герои этих повестей терпят неудачу в попытках заняться полезной деятельностью или найти личное счастье. Причиной драмы «Лишнего человека» Тургенев считал столкновение его духовных интересов и стремлений с отсталым российским общественным укладом. Тургенев долго не находит никаких оснований для надежды.
Перелом намечается в первом Тургеневском романе «Рудин» (1855), написанным в разгар проигранной Крымской войны. Тургенев пытается осмыслить завершившуюся эпоху, выделив самое важное в ней. Проблему «Лишнего человека» он видит по-новому. Рудин, герой романа наделен ореолом пророческой исключительности. Характер Рудина предстает своеобразной загадкой русской общественной жизни. Летом 1858 года Тургенев возвратился в Россию из Европы.
Новела «Останній дюйм» захоплює нас не стільки збігом дивовижних обставин, скільки своїм внутрішнім драматизмом. Герой - пілот - береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб будь-якою ціною врятувати сина, а головне - зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини. Деві - десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько - стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що ж з ним станеться, якщо батько так ніка-ли й не випливе з морської глибини. Після обіду Деві запитує батька про те, чи відомо комусь про їхнє місцезнаходження. І, як завжди, батько грубувато відповідає: «Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!»
Історія поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Обличчя Деві було «сповнене жаху», а від крові на руках він «зеленіє», голос його тремтить від сліз і хвилювання. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невгамовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він і раптово загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знай-И дуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть. Описуючи епізод подолання хлопчиком останнього дюйма, Олдрідж розкриває жах і збентеження, що охоплювали дитину. Обличчя Деві зосереджене, уважне. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здається, він і сам подоИ рослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька.
Так, дійсно, у житті не раз настають або залишаються І останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Джеймс Олдрідж неодноразово звертає увагу читача на л описи моря, пустелі, поведінки героїв. Адже саме в цих фрагментах твору віддзеркалилася думка’ письменника про призначення людини, про її духовну красу. Тема відповідальності є однією з найважливіших в опо- «І віданні, бо людина - творець своєї долі. Письменник підкреслює, що вона - досконалий витвір природи і мусить , бути достойна того місця, котре займає у світі природи.