хіба у всесвіті найкращий твір – не ми? в очах у розуму зіниця й зір – не ми? це коло всесвіту скидається на перстень,а камінь, що горить ясніш од зір, – це миомар хайям
поет – це божий посланець, який наповнює моральним сенсом усе навкруги, освітлює своїм сяйвом серця і, “ як янгол позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, їй усвідомити вічність ”. пройшовши у своїй творчості шлях до прижиттєвого визнання, вільям шекспір здобув собі репутацію і славу найвідомішого у світі драматурга.уперше знаменита трагедія одного з найяскравіших представників епохи відродження – великого гуманіста вільяма шекспіра – була поставлена на сцені королівського театру 1595 року. це було 416 років тому. навіть не віриться, що пройшли століття, а “ сумна повість ” понині змушує тріпотіти серця, продовжує хвилювати чистотою почуттів і красою душевних порухів. у чому секрет вільяма шекспіра? як йому вдалося створити трагедію, над якою не власний ні час, ні людина, ні сучасний гіперактивний ритм життя – ніхто.у чому секрет? що знав відомий ієць епохи відродження? чи існує код вільяма шекспіра? думаю, що секрет – у любові, вічній і непроминущій цінності людського життя. і драматург прекрасно це знав і твердо вірив у живучість своїх образів, якби цього не було, його літературні герої не мали б такого довгого життя.а код вільяма шекспіра, таємний знак його безсмертних героїв – відкриття світу та людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя та гармонії, віра в життя.перегортаю сторінки улюбленого твору вільяма шекспіра – трагедії великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. на думку приходять слова нашої сучасниці, відомої української поетеси
Врагов имеет в мире всяк,
Но от друзей нас, Боже!
• Привычка свыше нам дана:
Замена счастию она.
• Я, сколько ни любил бы вас,
Привыкнув, разлюблю тотчас.
• Чем меньше женщину мы любим,
Тем легче нравимся мы ей,
И тем ее вернее губим
Средь обольстительных сетей.
• Хандра ждала его на страже,
И бегала за ним она,
Как тень иль верная жена.
• Так люди (первый каюсь я)
От делать нечего - друзья.
• Под старость жизнь такая гадость…
• Он был любим по крайней мере,
Так думал он, и был счастлив.
Стократ блажен, кто предан вере…
• Мы почитаем всех нулями,
А единицами - себя.
• Мы все учились понемногу
Чему-нибудь и как-нибудь,
Так воспитаньем, слава Богу,
У нас немудрено блеснуть.
• Москва как много в этом звуке
Для сердца русского слилось!
Как много в нем отозвалось!
• Мне дорог день, мне дорог час:
А я в напрасной скуке трачу
Судьбой отсчитанные дни.
• Любовью шутит сатана.
• Любви все возрасты покорны.
• Кто жил и мыслил, тот не может
В душе не презирать людей…
• Кокетка! Ветреный ребёнок!
Уж хитрость ведает она,
Уж изменять научена!
• Как рано мог он лицемерить,
Таить надежду, ревновать,
Разуверять, заставить верить…
• И вот общественное мненье!
Пружина чести, наш кумир!
И вот на чем вертится мир!
• И в сердце дума заронилась;
Пора пришла, она влюбилась.
• Мечтам и годам нет возврата.
• Блажен, кто смолоду был молод,
Блажен, кто вовремя созрел.
любовь, явилась муза
И прояснился темный