Відповідь:Нужны ли в жизни сочувствие и сострадание по рассказу Кусака и Юшка
В отечественной литературе очень много добрых, но грустных рассказов, которые учат нас добру и светлым чувствам. Одним из таких чувств является сострадание. Без него невозможна человеческая жизнь. Сострадание к людям или к животному показатель того, что ты не черствый, что ты человек. Сострадание сестра любви и дружбы. Если есть любовь к миру, ко всему живому, то будет и сострадание.
Рассказы Андреева "Кусака" и Платонова "Юшка", казалось бы очень разные, но речь в них идет об одном и том же. Каждое живое существо нуждается в любви, ласки, принятии и сострадании. Собака и человек не будут исключением. Юшка хороший и добрый человек. Он еще не стар, но очень изможден болезнью, поэтому выглядит дряхлым. А ведь ему всего около сорока лет. Для всех жителей деревни он кукла для битья. Местные жители, обижая Юшку, снимают стресс и вымещают негативные эмоции. Так он и погибает, впервые в жизни вступившись за себя, сказав слово в свою защиту.
Оказывается, что жил он и работал ради одной девочки, не имевшей родителей. Не ел сытно, не пил чая с сахаром этот мужчина, чтобы вырастить и обучить сироту. Сострадание рождает сострадание. Девушка эта, выучившись на доктора, приезжает в его село и лечит жителей, не требуя платы. А Кусака простая дворовая собачка. Боль и обида поселились в ее душе, поэтому она стала злой и кусачей. Но появляются добрые люди и топят лед ее брошенной души. Она их полюбила, доверилась. Но лето закончилось и дачники уезжают, оставив Кусаку снова одну. Они ее предали. Нужно ли было сострадание в этом случае, если оно принесло только боль маленькому собачьему сердцу? На мой взгляд, эти "добрые" люди поступили еще хуже того пьяного прохожего, который приманил Кусаку, а потом ударил ее. Ведь они подарили ей веру в любовь, подарили мимолетное счастье, она верила им. Верила, что нужна. А они ее бросили, особенно не задумываясь о ее судьбе.
Я уверена, что сострадание просто необходимо. И человек, лишенный сострадания, не может быть человеком в полном смысле этого слова. Но оно должно быть истинным и с умом. И если ты растопил ожесточенное сердце, приручил его к себе, то будь за него в ответе. И речь идет не только о животных.
Пояснення:
Відповідь:
Пояснення:
ЛІТЕРАТУРА КЛАСИЦИЗМУ
Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам Принадність і красу утворює пісням...
Ніколи Буало
Класицизм (від латин, classicus взірцевий, еталонний) цс папрям у європейському мистецтві й літературі XVII ст. (у деяких країнах і у XVIII ст.), зорієнтований на античні зразки, котрі проголошувались ідеальними (взірцевими), а тому гідними наслідування. Класицизм вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотриманням чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних поетиках (наприклад, у «Мистецтві поетичному:-» Н. ІЗуало). Цей напрям виявився як у літературі, так і в інших видах мистецтва (живописі, архітектурі, музичному, парковому та іи.).
Найвидатніпіі представники літератури класицизму: II. Корнель, Ж. Расіи, Мольєр, Н. Буало, Ж. Лафонтен, Ф. Маллерб, згодом Вольтер (Франція), У. Фосколо (Італія), А. Поуп (Англія), М. Опіц, Й. К. Готінсд (Німеччина) та іи.
Хоча бароко і класицизм народилися в XVII ст., між ними існували докорінні відмінності. Якщо митці бароко «подібіпім відтворювали подібне» хаотичність, ілюзорність і швидкоплинність життя вони втілювали у так само «хаотичних, ілюзорпих і швидкоплинних» образах і художніх засобах, то класицисти якраз навпаки: хаотичності, ілюзорності і швидкоплинності навколишнього світу’ протиставляли демонстративну упорядкованість, нормативність і «незмінність» законів мистецтва.
КЛАСИЦИЗМ І БАРОКО
Класицисти різко критикували барокове мистецтво. «Слово й поняття «бароко» народилося як вираз осуду, як визначення відхилень від норми, від канонізованих уявлень і форм. Ця точка зору на бароко була підхоплена класицистами й просвітителями, які, претендуючи на роль єдиних спад коємців Ренесансу, прагнули повністю усунути свого противника, який, слід сказати, мав не менші права на згадану спадщину» (Д. Наливайко). Класицисти взагалі вирізнялися неабиякою естетичною агресивністю, особливо в цитаделі класицизму - абсолютистській Франції. Так, Вольтер лише за
те, що твори Шекспіра не відповідали правилам класицизму, назвав геніального англійця... «п'яним дикуном». А Жан-Жак Руссо в знаменитій «Енциклопедії» буквально «знищив» музику бароко: «Бароко в музиці означає музику, гармонія якої заплутана, переповнена прикрасами і дисонансами, з нечіткими інтонаціями і штучним ритмом». І це сказано про божественну музику Йоганна Себастьяна Баха, Генделя і Антоніо Вівальді! І лише пізніші епохи визнали, що бароко - це не «фальшивий самоцвіт» (Н. Буало), а коштовна перлина в скарбниці всесвітньої культури.