Провідні мотиви лірики Лі Бо - елегічні. Це легкий сум, філософські роздуми ліричного героя, поєднані зі спогляданням прекрасної природи, глибокого проникнення в атмосферу навколишнього світу.
Тема вірша “Входжу в річку” Лі Бо — нерозривність душевного світу людини з природою. Це розповідь про красу, яку він тонко відчуває на узбережжі: грає осіння вода, громадяться шовкові хмари, бадьорить свіжість лілій... Всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але її немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. Мотиви розлуки, душевного щему, дисгармонії людського життя переплітаюься з мотивами природної гармонії.
Особливості поезії Ду Фу аналогічні з тими, що вказані для Лі Бо. Його вірш “При місяці згадую брата” змальовує дивний та небезпечний світ. Поет у чужому місті, де зо дня на день чекають заколоту. Предгрозова тиша стоїть у ньому. Тут поет проводить лінію психологічного паралелизму: тривога не тільки зовні, але й у нього в душі. Адже рідна людна далеко, і про неї нічого невідомо: “Я довго не маю листів, а послав їх без ліку,— Пожежі війни все палають вві сні й наяву”.
Воровство на Сечи считалось бесчестием для всего казачества. Вора привязывали к столбу и каждый, кто проходил мимо, обязан был ударить его дубиной. Не оставались без наказания и казаки, не платившие долг, — должников привязывали к пушке, а потом кто-нибудь из друзей выкупал его. Самая страшная казнь была за смертоубийство — убитого и живого убийцу вместе зарывали в землю. Войны и суровые условия жизни воспитывали в украинских казаках пренебрежение к комфорту и роскоши, чувство товарищества, братства, мужество и стойкость — все качества, которые должны быть у настоящего воина, готового в любую минуту на самопожертвование. На Сечи придерживались обычаев, которые передавались от отца к сыну, за чем внимательно следили старые казаки. Каждый из запорожцев готов был умереть за свое отечество. Тарас Бульба, произнося речь перед боем, говорил казакам: «Нет уз святее товарищества