Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.
Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.
«За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.
Козаки — то волелюбні лицарі українського народу, захисники рідної землі. Свята правда, непорушна дружба і відвага керували ними. Душа цих відважних лицарів боліла за неньку-Україну, поневолений народ, і вони захищали рідну землю і свою віру, героїчно й майстерно б'ючись як на суходолі, так і на морі.
У військовому, повному небезпек і несподіванок житті козак потребував вірного побратима, який вчасно до , захистить від біди. Заради Батьківщини, вірного побратима козаки ладні були загинути, але козацької честі не зганьбити.
Щодо опису побуту і звичаїв запорожців письменник намагався наслідувати дійсність. Все, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом з ними милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати.
Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються у пам’ять слова головного героя: «Немає зв’язку, святішого від товариства!», «поріднитися рідністю по душі може тільки людина».
Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю - товариство. Все могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями й пишалася українська земля.
Романтика героїчних подвигів козаків приваблювала багатьох митців. Серед них був і прославлений художник І.Рєпін. Він написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Объяснение:
Удачи тебе!
Иван Васильевич – главный герой рассказа. От его лица ведется повествование.
Петр Владиславович (Полковник Б. ) – отец Вареньки, возлюбленной Ивана Васильевича. Он «воинский начальник типа старого служаки николаевской выправки» .
3.Действие рассказа происходит в провинциальном городе в 1840-х гг. В то время И. В. был студентом и жил, наслаждаясь своей молодостью. На масленицу герой был приглашен на бал к губернскому предводителю. Там же присутствовала и «дама его сердца» - Варенька Б.
Иван Васильевич был в то время «веселым и бойким малым, да еще и богатым» .
Кроме учебы, которой отводилось определенное время, главный герой развлекался, посещал балы, на которых поражал присутствующих своим умение танцевать. Он имел успех среди женщин. Иван Васильевич жил жизнью, которой жили многие другие молодые люди той эпохи.
4. Иван Васильевич был опьянен своим чувством, все вокруг ему казалось прекрасным. На Ивана Васильевича произвел огромное впечатление и отец Вареньки: «статный, высокий и свежий старик» . «Он был воинский начальник типа старого служаки николаевской выправки» . Отец, танцуя со своей дочерью, выглядел достойно, грациозно, изящно. От любви к Вареньке И. В. «был счастлив, блажен, …был… какое-то неземное существо, не знающее зла и на одно добро» . Герой чувствует, что он любит всех людей