На самому початку твору сказано що Холмс не береться за звичайні справи, а готов розслідувати майже фантастичні злочини: «серед усіх справ Холмса немає жодного банального, працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди приваблювали тільки такі справи, в яких є що-небудь надзвичайне, а часом навіть фантастичне.».
Трохи далі ми помічаємо відповідь на друге запитання, коли Холмс ставить свою відвідувачку у глухий кут розповідаючи їй все в точності так як було(за до дедуктивного методу який заключається в поміченні кожної маленької деталі), «— Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці. — Хіба ви мене знаєте? — Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу.». І тут же ми бачимо як Шерлок за незначною подробицею повністю, і в точності відновив повну картину минулих подій.
Прикладом неабиякої сили та сміливості є той момент коли отчим відвідувачки грізно увірвався в кімнату й став погрожувати, а Холмс тим часом міг спокійнісінько теревенити про крокуси й погоду, а після того як минулий лікар зігнув кочергу й розлючено покинув кімнату, Шерлок одним легким зусиллям руки розігнув деформований предмет «— Тримайтесь від мене подалі! — гаркнув він і, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, вийшов з кімнати. — Надзвичайно приємний добродій! — мовив, сміючись, Холмс .— Я не такий велетень, але якби він не зачинив за собою двері, я показав би йому, що в руках у мене не менше сили, ніж у нього. Говорячи це, він підняв кочергу й одним зусиллям вирівняв її.»
Те що Холмс був прихильником принципу справедливості свідчать такі рядки: «Воістину, насильство обертається проти насильника, а той, хто копає комусь яму, сам у неї й попадає.»
Те що наш герой мав непересічне логічне мислення ми і так дуже добре знаємо але зайвий раз не бракувало розказати: приведу один уривок з тексту «Як я вже вам сказав, мою увагу зразу ж привернув душник та шнур від дзвінка, що спускався аж до ліжка. Коли ж з'ясувалося, що дзвінок фальшивий, що ліжко прикріплено до підлоги, то в мене з'явилась підозра, що шнур — це просто місток, по якому щось могло б перебратися від душника до ліжка» — і це лише маленька ланка довгої та логічної лінії міркування.
В Капитанской дочке исторические события призваны оттенить человеческие качества героев. Это равно относится и к Гриневу, и к Пугачеву, и к второстепенным персонажам. «Капитанской дочкой» поэт художественно решал более отдаленную, но не менее глубокую гуманистическую проблему: как достичь единства нации, как примирить противоречия и на какой основе это возможно. Оказалось, что почва для сближения «мужицкого царя» , повстанца Пугачева, и дворянина Гринева есть, она еще не в настоящем, а в будущем. Пугачев и Гринев — в разных лагерях, но человечность, уважение к личности других людей, к их простым чувствам объединяют пушкинских героев. Пугачев, следуя народной нравственности, заступается за сироту, он как-то по-отечески сочувствует Гриневу и предлагает даже сыграть свадьбу и попировать. А Гринев, проявляя жалость к замерзающему мужику, предостерегая его от предвидимого печального конца, искренне желает Пугачеву добра, и тот это чувствует и ценит. Так дворянин и враг дворян находят общий язык, между ними на короткий срок устанавливается взаимопонимание, и Пушкину оно особенно дорого. Взрыв возмущенной народной стихии, по мысли Пушкина, лишен какой-либо четкой политической сознательности, хотя ее элементы проскальзывают в действиях восставших. В «Капитанской дочке» Пугачев рассказывает Гриневу притчу об орле и вороне. Смысл ее многозначен: с одной стороны, народ возжаждал вольной и яркой жизни, где его силы могли бы развернуться. Однако, с другой стороны, смысл притчи оттеняет и политическую наивность народа, пользующегося моментом. Он действует импульсивно, словно в экстазе. Им руководит не сознание, а социальный инстинкт. Ощутив свободу, он превращает ее в разгул, и она сразу оборачивается своеволием и произволом. Мечта Пугачева, как признается он Гриневу, — «поцарствовать» . Пушкинский герой в ответ на притчу Пугачева резонно замечает: «Но жить убийством и разбоем значит по мне клевать мертвечину» . Сегодня нас волнуют проблемы, поднятые писателем в этом произведении: представление о вечных ценностях – о Боге, добре и зле, долге, чести, совести, о смысле жизни.
На самому початку твору сказано що Холмс не береться за звичайні справи, а готов розслідувати майже фантастичні злочини: «серед усіх справ Холмса немає жодного банального, працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди приваблювали тільки такі справи, в яких є що-небудь надзвичайне, а часом навіть фантастичне.».
Трохи далі ми помічаємо відповідь на друге запитання, коли Холмс ставить свою відвідувачку у глухий кут розповідаючи їй все в точності так як було(за до дедуктивного методу який заключається в поміченні кожної маленької деталі), «— Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці. — Хіба ви мене знаєте? — Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу.». І тут же ми бачимо як Шерлок за незначною подробицею повністю, і в точності відновив повну картину минулих подій.
Прикладом неабиякої сили та сміливості є той момент коли отчим відвідувачки грізно увірвався в кімнату й став погрожувати, а Холмс тим часом міг спокійнісінько теревенити про крокуси й погоду, а після того як минулий лікар зігнув кочергу й розлючено покинув кімнату, Шерлок одним легким зусиллям руки розігнув деформований предмет «— Тримайтесь від мене подалі! — гаркнув він і, жбурнувши зігнуту кочергу в камін, вийшов з кімнати. — Надзвичайно приємний добродій! — мовив, сміючись, Холмс .— Я не такий велетень, але якби він не зачинив за собою двері, я показав би йому, що в руках у мене не менше сили, ніж у нього. Говорячи це, він підняв кочергу й одним зусиллям вирівняв її.»
Те що Холмс був прихильником принципу справедливості свідчать такі рядки: «Воістину, насильство обертається проти насильника, а той, хто копає комусь яму, сам у неї й попадає.»
Те що наш герой мав непересічне логічне мислення ми і так дуже добре знаємо але зайвий раз не бракувало розказати: приведу один уривок з тексту «Як я вже вам сказав, мою увагу зразу ж привернув душник та шнур від дзвінка, що спускався аж до ліжка. Коли ж з'ясувалося, що дзвінок фальшивий, що ліжко прикріплено до підлоги, то в мене з'явилась підозра, що шнур — це просто місток, по якому щось могло б перебратися від душника до ліжка» — і це лише маленька ланка довгої та логічної лінії міркування.
Объяснение: