Высказывание : "талант есть обрести собственную судьбу"(т.
манн).
ответить на 3,4,5
3. примеры из различных произведений искусства (скульптура,
, живопись, архитектура, кинофильмы, спектакли и т.
4. цитаты (пословицы, поговорки), и опровергающие данное высказывание.
5. выводы.

👇

Открыть все ответы

Ответ:

vlados546712

30.01.2021

А 6А 2. С давних времен береза считается символом России. Разве можно представить себе русское поле без одиноко стоящей белой березы? А русский лес без светлой березовой рощи? А русскую баню без березового веника? Но все эти образы, связанные с березой, возникают у нас сегодня, а древние славяне относились к березе неоднозначно, хотя и почитали ее во все времена. Например, древние славяне считали, что в березе живут души умерших, поэтому ее почитали, но в то же время относились как к нечистому дереву. С одной стороны, береза была символом чистоты и возрождения (потому что она одной из первых распускается весной), с другой – вместилищем злых духов и любимым местом русалок. Почему же именно береза пользовалась на Руси такой популярностью? 3. История Само слово «береза» появилось примерно в 7 веке и произошло от глагола «беречь». Во времена язычества у древних славян было божество, которое считалось матерью всех духов, – Берегиня. Берегиня была и символом плодородия, и защитницей людей. Славяне представляли ее в образе березы, как раз в это время, скорее всего, и появилось название дерева. Изначально береза была символом плодородия и здоровья, а уже в следующие века она стала ассоциироваться с девичьей красой и женским началом, точно так же, как дуб и тополь стали ассоциироваться с мужественностью. Отголоски этих верований отразились в многочисленных древних обрядах. Если в дом приходили гости с такими словами: «У вас есть береза, а у нас – дуб…» – то это значило, что к девушке посватались родители будущего жениха. В некоторых славянских племенах было принято покрывать тела умерших женщин березовыми ветками, считалось, что так душа женщины перейдет березе. В многочисленных народных песнях, особенно свадебных, русская девица сравнивается именно с березой. Многие народы верили, что после смерти девушка превращается в березку. 4. С тех пор много лет. Народные обряды и верования остались в далеком но мы по-прежнему восхищаемся красотой и свежестью березовой рощи, любим березовый сок, с удовольствием хлещем себя в бане березовым веником. А напоминанием о стали плетеные из бересты поделки, лукошки, корзинки, шкатулки, которые сегодня превратились в сувениры и произведения народного искусства. 5. Интересно, что береза стала символом России благодаря одному человеку. Речь идет о поэте С.А. Есенине. В его стихотворениях береза стала ассоциироваться с родным домом, с малой родиной, с русской глубинкой. Береза – компонент типичного русского пейзажа. Особую силу эти ассоциации приобрели в кругу русской эмиграции, представители которой, читая стихи С.А. Есенина, испытывали особую тоску по покинутой России. 6. Вывод: Где бы ни росла береза – всюду она приносит людям радость и свет. Береза – символ России, нашей Родины. И быть ей на наших просторах вечно, потому что вечен наш народ, и вечна наша родная земля. 7. Русские пословицы, поговорки, загадки и шутки о берёзе: Русские пословицы, поговорки, загадки и шутки о берёзе Стоит дерево, цветом зелено. В этом дереве — четыре угодья: первое — больным на здоровье, второе — людям колодец, третье — от зимы свет, четвёртое — дряхлым пеленанье Берёза не угроза: где стоит, там и шумит Бела береста — да дёготь чёрен Тонка берёза, да разуму учит Для врага и берёза — угроза Сок берёзовый с мякотью Зелена, а не луг, бела, а не снег, кудрява, а не голова (загадка) Влезу на горушку, одеру телушку, сало в рот, а кожу прочь (загадка — берёзовый сок)

4,5(24 оценок)

Ответ:

olgagolikova2

30.01.2021

Характеристика героїв новели «За мить щастя»

Творчі зусилля автора зосереджено на розкритті психології персонажів. Оповідач, теж фронтовик, тонко передає внутрішній стан Сашка Діденка, артилериста, котрий був добрим солдатом, «воював по-геройськи», як характеризує його комбат. У його душі змагаються любов і смерть. Притлумивши голос смерті, яка в умовах війни надмірно активізувалася, Сашко живе передчуттям радості. У тому святковому настрої дисонансом прозвучало лише порівняння його гогокання з виттям степового вовка. Життєствердний настрій Діденка як переможця вибухає естетичним ставленням до світу («хміль сонця», «литво полукіпків ... виблискує золотом») і готовністю кохати. Але так сталося, що любов і смерть у житті Діденка трагічно стали поруч. Перші обійми жінки закінчилися пострілом у її чоловіка.

Прикметно, що и війна, и ця смерть на жнив’яному полі відсунені на маргінеси свідомості оповідача. Сашко лише мимохідь згадує фронт, передній край, який «галасу не любить». Навіть у звістці про вирок трибуналу та в описі його виконання оминається слово смерть («Сталося те, що мало статись»). Водночас автор не приховує, як у свідомості солдатів деформується саме поняття цінності життя: «Бо чи таке воно й страшне, що він (Сашко) накоїв,— один постріл, а перед тим мільйони, мільярди пострілів було зроблено по людині».

Суперечність в оцінці вчинку Діденка закладена в глибинах свідомості оповідача. З одного боку, він представляє Сашка як переможця, котрий відповідно діє: прилюдно на жнивному полі демонструє своє право на чужу жінку, обнімається-цілується з нею (двозначна деталь: «вона лежала горілиць») і вбиває її чоловіка. «Преса на Заході» (у контексті твору це поняття має негативний відтінок) так і витлумачила вчинок Діденка — як завойовника: радянські окупаційні війська «вбивають чесних католиків, ґвалтують їхніх дружин». З другого боку, після виконання вироку військового трибуналу оповідач, як уже цитувалося, стримано заявляє: «Сталося все, що мусило статись».

А як же шалене кохання Діденка й Лариси, що, ледь спалахнувши, було насильно погашене? Чи урівноважує воно наявну суперечність?

Два виміри життя Діденка, двоплановість образу Лариси, два варіанти фіналу новели — то знаки сум’яття автора перед складністю життя. Враження від фактів, які довго жили в пам’яті, виявилися сильнішими за їхнє осмислення. Ось як подано код незвичайного стану солдата: «Що знав він досі, що бачив, чим жив? Вирви, та бруд, та сморід війни, снаряди одні тільки й умів фугувати, смерть одну тільки бачив, а вона, ця любов несподівана, з’явилась, мов з неба, і сонячним духом снопів — подихом самого життя — тебе обдала».

Придивімось до цього уривка: від оповіді в третій особі однини автор переходить до улюбленої, з нотками сповідальності форми викладу в другій особі однини, що засвідчує входження чужого життя до внутрішнього світу автора, звідси йде ліризація трагічного часу, як специфічна гончарівська реакція на війну.

4,8(3 оценок)

Это интересно:

Стиль-и-уход-за-собой

28.01.2022

Как окрасить волосы в технике Dip-Dye при помощи Kool Aid?...

Стиль-и-уход-за-собой

02.12.2022

Как создать свой неповторимый образ в стиле 80х...

Компьютеры-и-электроника

11.02.2022

Как установить новые модели машин в GTA 4: подробная инструкция...

Дом-и-сад