1. Детство
Некрасов Николай Алексеевич родился 28 декабря 1821 года в тихом городке Подольской губернии Немирово, где в тот год временно располагался полк, в котором проходил службу его отец, Некрасов Алексей Сергеевич, происходивший из рода мелкопоместных дворян.
Детские годы в селе Грешневе, в родовом имении отца, человека деспотического характера, угнетавшего не только крепостных, но и свою семью, чему стал свидетелем будущий поэт. Возможно, поэтому в произведениях Некрасова можно разглядеть нотки жалости к собственной матери. Мать поэта, женщина образованная, была первым его учителем, она привила ему любовь к литературе, к русскому языку.
2. Молодость
В 1832 — 1837 Некрасов учился в Ярославской гимназии. Тогда же начал писать стихи.
В 17 лет переехал в Петербург, но, отказавшись посвятить себя военной карьере, как настаивал отец, был лишён материальной поддержки. В 1838, против воли отца, будущий поэт пытается поступить в университет. Не выдержав вступительные экзамены, определился вольнослушателем и в течение двух лет посещал лекции на филологическом факультете. Бедствия, выпавшие на долю Некрасова, нашли впоследствии отражение в его стихах и незаконченном романе "Жизнь и похождения Тихона Тростникова".
Для того чтобы не умереть с голоду, стал писать стихи по заказу книготорговцев. В это время он познакомился с В. Белинским. Вскоре дела Некрасова «пошли в гору» , он дает уроки, пишет небольшие статьи для местных газет, что позволяет ему даже откладывать сбережения) .
3. Литературная и публицистическая деятельность
Дела Николая Алексеевича пошли настолько успешно, что в 1847 Некрасов и Панаев приобрели журнал «Современник» , основанный А. С. Пушкиным. Влияние журнала росло с каждым годом, пока в 1862 правительство не приостановило его издание, а затем и вовсе запретило журнал. В этот год Некрасов приобрел усадьбу Карабиха, недалеко от Ярославля, куда приезжал каждое лето, проводя время на охоте и в общении с друзьями из народа.
После закрытия журнала "Современник" Некрасов приобрел право на издание "Отечественных записок", с которыми были связаны последние десять лет его жизни. В эти годы работал над поэмой "Кому на Руси жить хорошо" (1866 — 76), написал поэмы о декабристах и их женах ("Дедушка", 1870; "Русские женщины", 1871 — 72). Кроме того, создал серию сатирических произведений, вершиной которых стала поэма "Современники" (1875).
4. Болезнь
Но эйфория от хорошей жизни продлилась недолго, ибо уже в 1850 году писатель сильно заболел (медики даже предрекали ему скорую смерть) , но поездка в Италию значительно улучшила здоровье Некрасова. В 1875 году у Некрасова нашли рак кишечника, после чего жизнь писателя превратилась в медленный уход в иной мир. Именно в период перед смертью Некрасов, получив поддержку от близких людей, занялся творчеством с новой силой. Умер Николай Алексеевич в декабре 1877 года. Похороны этой неординарной, но, несомненно, великой личности в русской литературе, были организованны многочисленными поклонниками и состоялись на Новодевичьем кладбище.
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавіше чи заможніше, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.
Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияка вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий ?
Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш – хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче лише мати зиск.
У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба – якщо ми не загубимося після школи, студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.