Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение:
В нём рассказывается о том, как мальчик Лёша Михайлов получил медаль "За оборону Ленинграда", а германский лейтенант германской разведывательной авиации Фридрих Буш получил железный крест.
Лёша и его друзья очень много знали о советской батарее, которая находилась около их деревни. Однажды, когда в школе кончились уроки, ребята стали думать чем заняться, как вдруг Лёше пришла в голову мысль: сделать такую же батарею русских, но только из снега. Когда постройка батареи кончилась, немцы приняли её за настоящую и разбомбили. Советские солдаты узнали об этом, и полковник Шмелёв приказал Лёше построить ёщё несколько таких батарей. Лёша с друзьями выполнили приказ, и за это Лёше вручили медаль, а ребятам грамоты. А Фридрих Буш, за обнаружение батарей получил крест.
Главный герой рассказа - мальчик Лёша. Он умён, верен своей родине. Я бы хотел познакомиться с ним.
Произведение мне понравилось. Оно интересное и смешное.
Я понял, что ради своей родины, люди даже на самые непредсказуемые поступки.