Герберт Джордж Уеллс народився 21 вересня 1866 передмісті Лондона Бромлі в сім’ї садівника і професійного гравця в крикет.
Захопився літературою через звичайний перелом ноги, коли йому було вісім років.
З 1890 по 1913 роки він був учасником команди з крикету в Англії.
Уеллс був досить талановитим біологомв і навіть отримав два наукових звання. Також він отримав ступінь доктора біології. Перші публікації Уеллса були науковими працями з біології, а не художніми творами.
Найвідоміші романи – це «Машина часу», «Людина невидимка» і «Війна світів». Крім фантастичних творів, Герберт Уеллс є автором безлічі філософських робіт.
Він відвідав Росію в 1934 році і познайомився зі Сталіним.
Уеллс мав двох синів і був хорошим батьком.
Ввів в літературу поняття «паралельний світ».
Уеллс написав про майбутнє створення атомної бомби в творі “Визволений світ“, опублікованому в 1914 році. А її винайшли через 30 років. А ще він пророкував польоти на Луну, Другу Світову війну, автомобільні пробки, винахід лазера, мобільний зв’язок та багато іншого.
Уеллс балотувався в парламент у 1922 і 1923 роках як кандидат від Лейбористської партії, але не мав успіху.
Письменник добре малював, і на свої рукописах або титульних аркушах часто залишав начерки. Була навіть видана книга його малюнків.
Герберт Уеллс був хворим на цукровий діабет. Він став засновником першої в Великобританії організації діабетиків.
Уеллс чотири рази номінувався на Нобелівську премію з літератури, але нагороду не отримав.
Г. Уеллс помер 13 серпня 1946 року у віці 79 років. За своє життя він написав понад 114 книг, з яких понад 50 – романи.
Объяснение:
Сюжет «Дубровского» не менее напряженный и увлекательный, чем сюжет «Пиковой дамы» (правда, без мистики). Чего стоит одно превращение смиренного учителя-француза в грозного, романтического мстителя Дубровского! Это же настоящий детектив!.. Или — очная ставка «генерала» Дубровского с мошенником-приказчиком! Эффектный эпизод, что и говорить! Наверное, все читающие повесть запоминают этот яркий пример благородства Дубровского: он не стал брать деньги, посланные помещицей-вдовой своему единственному сыну! Конечно, никому и в голову не придет усомниться в правдивости рассказа «простой вдовы, всеми любимой за добрый и веселый нрав».
Однако прочитаем начало эпизода внимательно.
«— А что слышно про Дубровского? Где его видели последний раз?
— У меня, Кирила Петрович, — пропищал толстый дамский голос, — в вторник обедал он у меня…» В вторник — говорит вдова.
А вот что сообщает читателям сам Пушкин около месяца от его вступления в звание учительское … и никто не подозревал, что в скромном молодом французе таился грозный разбойник… Во все это время Дубровский не отлучался из Покровского». Во все время не отлучался! А как же вторник»?! Когда Дубровский мог успеть переодеться генералом, приехать к Анне Савишне, вывести на чистую воду ее приказчика-негодяя, наказать его и затем вернуться к исполнению должности учителя, если около месяца он никуда из дома Троекурова не отлучался?! Кому верить: доброй Анне Савишне или Пушкину?
Но, может быть, гений Александр Сергеевич… оплошал? Не сверил хронологию событий? Наверное, нет: у Пушкина обычно все «расчислено по календарю».
Чувствуете нечто общее между двумя повестями? В «Пиковой даме», кажется, фантазировал Германн. В «Дубровском» «сочиняет» вдова Глобова. Только вопрос — зачем, почему? Возможно, молва о благородстве Дубровского «сильно подействовала на ее воображение» — так и появилась история восстановления справедливости и наказания виновного. История, в которую добрая Анна Савишна сама уверовала…
Время создания «Дубровского» было еще эпохой романтизма: пользовались популярностью романтические Жуковского, «Корсар» Байрона, «Разбойники» Шиллера, «Ринальдо Ринальдини» Вульпиуса (где как раз действует романтический разбойник, нападающий на богатых, но не трогающий бедных и отшельников). Да и нам, современным читателям, тоже хочется быть немного романтичными — верить в благородного разбойника! Так же как и «романтику» Германну хочется верить в магию трех карт моментально обеспечить богатство и независимость. Нелишне добавить, что сам Пушкин относится к романтическим представлениям с долей иронии и скепсиса.