Відповідь:
Складний, неоднозначний шлях поетеси в літературу (перший успіх — потім шістнадцять років вимушеного мовчання, не йшла на компроміси з владою).
2. 70-ті роки — розквіт творчості поетеси ("Над берегами вічної ріки",."Неповторність", "Сад нетанучих скульптур", "Вибране", роман у віршах "Маруся Чурай").
II. Маруся Чурай — дівчина з легенди (за легендою, Маруся — автор популярних пісень, мала чудовий голос, працьовита, добра, щира; жила з матір'ю, коханий зрадив, вона його отруїла, суд помилував дівчину).
III. Головна героїня роману — Маруся Чурай (не просто вродлива, з бажанням кохати, а натура творча, особлива, ніжна, з вразливою душею, не байдужа до людей).
1. Неоднозначне ставлення односельців до суду над Марусею Чурай (для одних — гордість, душа народу, для інших — вбивця).
2. Драматичне, болісне переживання зрадженого серця (мовчить, не говорить, для кого була виготовлена отрута, шукає відповіді на питання про причини зрадженого кохання, прозріння посилює душевні муки).
3. Майстерне переплетіння в романі особистого та загальнонародного (особисте горе ніщо у порівнянні з всенародною трагедією: "Комусь на світі гірше, як тобі").
IV. Життєва, актуальна правда роману (роздуми про драматичні сторінки історії України, про сьогодення, про нашу мораль: проблеми митця і суспільства, вірності і зради, батьків та дітей).
Пояснення:
XIX сторіччя в Європі стало часом конструювання національних історій. На теренах Російської імперії процес дещо забарився і припав головний чином на рубіж XIX-XX сторіч. Повсюдне відчуття роз’єднаності, пошук своєї національної ідентичності, що спирається на дослідження історії, задали сутнісний вектор мистецтву «срібної доби» – історичний та жанровий живопис посилюють свої позиції. Цим можна пояснити один з основних парадоксів образотворчого мистецтва періоду: реалізм у ньому мав не меншу долю від символізму, акмеїзму, авангарду тощо. Бо саме на реалізм і спирався історичний живопис. Російський модернізм не заперечив реалізм, а, скоріше переформатував його у «символічний реалізм» і вмістив у лави своїх течій. Від «документування» реальності митці перейшло до її проєктування та вироблення нової системи цінностей. А прагнення єдності додало до цього поєднання релігійних мотивів.
Серед найвідоміших представників: Ілля Рєпін, Михайло Нестеров, Володимир Маковський, Микола Богданов-Бєльський, Микола Пимоненко, Зінаїда Серебрякова та інші.