У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
