"Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту" - цими словами герцога закінчується трагедія Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Так, історія ця має дуже сумний кінець: гинуть зовсім молоді головні герої - Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті, а також троє інших персонажів трагедії. Але ж, з іншого боку, над тілами дітей, що так трагічно загитнули, знатні веронські родини Монтеккі і Капулетті остаточно припиняють ворожнечу, яка йшла кілька сторічь.
Саме ця багатовікова ворожнеча і "вбила" закоханих - якщо б не вона, ця історія могла б не стати трагедією. Не вбили б себе закохані юнак і дівчина (а самогубство - страшний гріх, тоді самогубців взагалі ховали за межами кладовищ). Не гинули б сторіччами люди з обох родин у запеклих сутечках, не лилася б кров. І може, життя Ромео і Джульєтти не обірвалися б так рано й трагічно.
Але сталося так, як сталося, і вже більше чотирьохстот років (трагедія була написана близько 1595 року) "Ромео і Джульєтта" залишаються гімном палкому і щирому коханню - коханню, яке є сильнішим навіть за смерть.
В наши дни становится очевидным, что «антисталинская проза» прочно вошла в литературу, как проза деревенская или военная. Свидетельства очевидцев, чудом выживших восставших из мертвых, продолжают поражать читателя своей обнаженной правдой. Возникновение этой прозы - явление уникальное в мировой литературе. Как заметил Ю. Сохряков, эта проза появилась благодаря "напряженному духовному стремлению осмыслить итоги грандиозного по масштабам геноцида, который проводился в стране на протяжении всего двадцатого столетия