ответ: Весна в изоляции.
Весна - это то время года, которое все ждут, устав от зимы. Весну часто называют долгожданной. И я бы ее такой назвала, если бы не самоизоляция. Приходится целыми днями сидеть дома, смотреть в окно и скучать.
Но как же за окном чудесно! Солнце начинает появляться на небе все чаще, небо делается более ярким, густо-синим, вовсю тает снег и бегут ручьи. Земля еще холодная, слишком сырая и голая, а через остатки снега пробивается ярко зеленая травка. На деревьях поют птицы и заглядывают ко мне в квартиру. Как будто говорят:"Выходи к нам! Мы тебя ждем!"
Хоть мне и нельзя выходить на улицу, теперь есть возможность усерднее заниматься дома уроками и проводить больше времени с семьей, которую я очень сильно люблю!
Удачи тебе)
Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"
ответ: Просто пиши подряд всё.
Объяснение:
Дождь лил ещё 2 часа, потом оборвался. Появились звёзды, свежевымытые, более яркие, чем обычно. Утро было Зелёная. Ни одно дерево не два, не дюжина, но сотни и тысячи их, выросших из его семян и ростков. И не маленький, хрупкие деревца, а большие деревья, пышное, мощный, зелёные деревья трепещущие своими блестящими листьями, шелестящий деревья, образующие одежду холмов: мимоза, померанца, Секвойя, лимонные дубы, вязы и ольха, вишни, клёна, яблони, апельсина, в кале, подстегнуть и бурным дождём, питаемый Волшебный, чуждой почвой, они на глазах у него выбрасывали всё новые побеги, раскрывали всё новые почки