Сказки писались Щедриным в конце жизни и как будто подводили итоги его Многолетнего литературного труда. В них соединялись фантастическое и реальное, комическое и трагическое, гипербола и эзоповский язык.
В сказках писателя есть и свирепые, невежественные правители («Медведь на воеводстве», «Орел-меценат», «Дикий помещик»), и трудолюбивый народ, покорный своим эксплуататорам («Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил», «Коняга»), и народ, пробуждающийся и ищущий правду («Ворон-челобитчик»).
Писатель широко пользуется приемом иносказания: под видом животных и птиц изображает представителей различных общественных классов и групп. Опираясь на ;народную традицию, используя образы и народную речь, наполненную народным юмором, Щедрин создал произведения, цель которых — пробудить народ. Великий сатирик стремился сделать так, чтобы «дети изрядного возраста» перестали быть детьми. Необычность сказок писателя в том, что он не предлагает читателям понятные сопоставления, а сталкивает такие стороны жизни человека и животных, которые до него никто не замечал. Иногда невозможно понять, о ком идет речь: «Карась — рыба смирная и к идеализму склонная».
Сказка превращалась у Щедрина в политическую сатиру. Каждый образ был направлен против царствующих орлов, прекраснодушных карасей, умеренно-либеральных пискарей.
Трагическое положение закабаленного, ограбленного и бесправного народа, его каторжный труд, плоды которого достаются «пустоплясам», показаны в сказке «Коняга». Образ Коняги — символ угнетенного, измученного народа, к которому автор относится с величайшим сочувствием. Именно на него возлагает он надежды на новую жизнь: «Из века в век цепенеет грозная, неподвижная громада полей, словно силу сказочную в плену у себя сторожит. Кто освободит эту силу из плена? Кто вызовет ее на свет? Двум существам выпала на долю эта задача: мужику да Коняге», — уверенно пишет автор.
Сказки М. Е. Салтыкова-Щедрина вот уже более ста лет несут неумирающие идеи сатиры. Они и сегодня читаются с большим интересом, потому что и сегодня их персонажи живут среди нас.
жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. Автор: JG (Джей Джи) В рубрике: 7клас 17 Shares ПОХОЖИЕ СТАТЬИ
Джерело: https://dovidka.biz.ua/19-zhovtnya-pushkin-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua