Павлуша – один из мальчиков, встреченных охотником у ночного костра. Сначала мы узнали имя героя, потом автор описал внешность мальчика, в немногих репликах и поступках раскрылся характер двенадцатилетнего мужичка. Внешность Павлуши непримечательна: волосы всклоченные, глаза серые, скулы широкие, лицо бледное и рябое, огромная голова, приземистое тело. Но именно его сразу из всех ребят выделил автор: «глядел очень умно и прямо, да и в голосе у него звучала сила» . Изысканностью одежды Павел похвастаться тоже не мог: грубая холщовая рубаха да заплатанные штаны. Павел больше делает, чем говорит. Он следит за котлом с картошкой, следит за огнём, отвлекает ребят, когда те напугались лесных звуков, переключив их внимание на картошку. Когда разволновались и убежали собаки, почуяв чужого, Павел без оружия бросился за ними, громко звал собак по именам, вернувшись, равнодушно бросил: «Я думал, волк» . Теперь уже автору не просто нравится этот мальчуган, он им невольно любуется. «Он был очень хорош в это мгновение. Его некрасивое лицо, оживлённое быстрой ездой, горело смелой удалью и твёрдой решимостью» . Его власть признают животные: когда он положил руку на голову одной из собак, «долго не поворачивало головы обрадованное животное, с признательной гордостью посматривая сбоку на Павлушу» . Павел гораздо взрослее своих друзей. Рассказ и реплики его более реалистичны. Солнечное затмение и бочар Вавила, купивший новый жбан и одевший его на голову, в рассказе Илюши выглядели бы иначе. Даже часть рассказа, связанную с Тришкой, за которого приняли Вавилу односельчане, рассказывает Илюша, а не Павел. Его вопросы конкретны, иногда ироничны: «А он у вас где водится?» , «Чего ж он раскашлялся?» , «А разве вы на фабрику ходите?» . Любимое выражение «вишь…» . Остальные задают вопросы Павлу, а не Феде, который старше. На вопрос Кости о звуках в бучиле Павел даёт два ответа, мистический и реальный. Реальную версию ребята не принимают, скучно. Тем более удивительно, что Павел слышал голос утонувшего Васи. Правда, и на эту примету у него находится свой, взрослый ответ: «Своей судьбы не минуешь» . Когда охотник покидал гостеприимный приют, все спали, только Павел приподнял голову и посмотрел. В том же году «он убился, упав с лошади» . Возьми от сюда главное )
Слово про похід Ігорів» характеристика героїв Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучне ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Святослава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців. Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю му-жа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі… Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-ру-сичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в коханні возвеличують її в наших очах Князь Всеволод Святославич (брат Ігоря). Всеволод основними рисами характеру нагадує свого брата князя Ігоря. Він є хоробрим, відважним воїном. У битві з половцями зображений як билинний богатир – “буй-тур”. У вирі бою князь забуває про почесті, багатство, золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку та пестощі своєї дружини, прекрасної красуні Глібівни. Отже, Всеволод є уособленням бойової відваги й сили.Джерело . Выбери самое главное на свой взляд)
ответ:
поищи в интернете там много ответа