Один из главных героев рассказа – офицер Жилин, происходящий из бедных дворян. Его пожилая мать попросила навестить ее, и для этого он покинул гарнизон, отправившись вместе с обозом.
По дороге героя захватили в плен татары. Это произошло из-за того, что его товарищ по фамилии Костылин бросил его, ускакав вместе с ружьем. Жилина отвезли в аул, заковали в колодки и закрыли в сарае. Утром он был продан Абдулу. Хозяин наказал дочери Дине дать пленнику хлеба и воды, так они с девочкой и познакомились. Несмотря на то, что инородец настораживал Дину, он одновременно вызывал у нее интерес. Спустя какое-то время они подружились. Жилин развлекал девочку, вылепливая из глины для нее кукол, а она тайком приносила ему вкусную еду (лепешки и мясо). В плену он все же встретился с Костылиным, его тоже поймали и продали тому же хозяину.
С течением времени герой ужился с татарами, всячески им, а Абдул запирал его в сарае только на ночь. Но он все равно оставался пленником и мечтал сбежать. Для этого он долго копал подкоп. И в одну из ночей Жилин вместе с Костылиным соверши попытку побега, но, к сожалению, неудачную. Их поймали и привезли обратно в аул. Там беглецов вновь заковали и бросили в яму. Но на Жилину снова пришла дочь хозяина. Она ему бежать, не заботясь при этом о собственной судьбе. Герою приходится преодолеть большое расстояние с колодками на ногах, но он выбирается.
Рассказ оказался очень интересным и поучительным. Он написан просто, без прикрас. Думаю, автор хотел сказать, что никогда нельзя опускать рук. Из любой ситуации можно найти выход, если достаточно сильно этого захотеть и приложить усилия.
У новелах Боккаччо розказано чимало історій, в яких яскраво висвітлюється і дотепність, і веселість, і щедрість, і широта натури людей. В «Декамероні» можна знайти приклади найкращих душевних поривань і якостей людини: благородства, щедрості, чесності. З розповідей Боккаччо абсолютно очевидно, що для нього людина і її душевні переживання важливіші за становища цієї людини в суспільстві, а бути наділеними кращими моральними якостями можуть і люди різних соціальних станів, не тільки королі та вельможі, як вважалося раніше. Він розбивав міцне середньовічне уявлення про те, що значущість окремого індивіда визначається не його особистими якостями, а місцем в соціальній ієрархії. Автор використовує імена, події, відомі його сучасникам, в Боккаччо королі, султани, давньоримські імператори – імена не вигадані, а реальні.Джованні Боккаччо вважав: “не вінець : скіпетр, але особисті чесноти підносять людину на справжню висоту”. При цьому в його “Декамероні” об’єктом зображення вперше стає сучасний міський побут, а ім’я нічим не примітного городянина або назва нічим не примітно: вулички… котрі, проте, достатньо назвати, щобучитача на якого орієнтований текст, негайно виник цілий комплекс конкретно-почуттєвих уявлень, стає найважливіший стильовим компонентом того ефективного реалістичною прийому, який дослідник творчості Боккаччо Вітторе Бранкг вдало назвала “осучасненням новелістичної розповіді”.Дуже поширеним у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, “творчого облич чя” окремого письменника. Олександр Блок стверджу вав: “Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тил: чим вони відрізняються один від одного”. За знаменита: афоризмом французького вченого Бюффона, “стиль – це людина”.Стиль автора складається з його теми, власного стилю і стилю епохи”.Найяскравішою рисою стилю Боккаччо в «Декамероні є запозичення сюжетів новел та використання в твора не вигаданих, реальних імен і подій. Усі новели вирізняє багата й яскрава мова. Живі розмовні вирази, прислів’я, приказки, дотепи, що стосується комічних персонажей, і чіткість, виваженість в філософських роздумах. В Італії були популярними оповідки – анекдоти, в яких розповідалося про випадки із життя кумедного чи повчального характеру існували і оповідки, схожі на наші побутові казки. Дослідники творчості Боккаччо вважають, що 85 із 100 новел були запозичені письменником із античних джерел, середньовічних переказів, куртуазних повістей, анекдотів та реальних випадків із життя. Письменник використовує чимало фольклорних мотивів, а також тематику народних притч і фабльо. Фабльо – жанр середньовічної розповідної літератури, невеличке гумористичне або сатиричне оповідання переважно на побутові теми. Увійшли до його книги і деякі сюжети, запозичені у стародавніх авторів.Коли читаєш твір, то здається, що в ньому звучать мотиви арабських казок «Тисячі і однієї ночі», пригод відомого своєю мудрістю Ходжі Насреддіна. На прикладі новел поданиху підручнику, проведемо дослідження істинності чи хибності припущень учених.Сучасники Боккаччо вдавалися в творахдо зображення в своїх героях кращих якостей епохи середньовіччя – лицарства, доброчинності, людяності. Герої ж “Де -камерона” помітно вирізнялися – вони були розумними, натхненними та прагматичними, що робило їх реальними, відповідало духу епохи, моральним принципам того часу. «Головним героєм і господарем світу “Дека-мерона” є розумна, мужня та інтелігентна людина… вона виявляється сильнішою за долю».Від описаних Боккаччо подій нас відділяють століття. Чи відбулися зміни за цей час в розумінні кращих моральних якостей людини? «Людям необхідна людська мораль, заснована на природі людини, надосвіді, на розумі»Церква засудила “Декамерон”. Автор в старості відрікся від цього твору як від помилки молодості. Книжка була оголошена аморальною і неодноразово заборонялася. Особливе обурення викликали окремі новели, які здавалися занадто фривольними. Сьогодні дуже відверті сцени “Декамерона” виглядають зовсім в іншому світлі. У кожного з вас буде можливість, прочитавши книгу повністю, скласти про неї власну думку. Хотілося б, аби ви не пошкодували, що, провели час над сторінками з «Декамерона». Відкрийте для себе неповторний світ Боккаччо.( С.К)
Аллего́рия (иносказание) — условное изображение абстрактных идей (понятий) посредством конкретного художественного образа или диалога. Как троп аллегория используется в стихах, притчах, моралите. Она возникла на почве мифологии, нашла отражение в фольклоре и получила своё развитие в изобразительном искусстве. Основным изображения аллегории является обобщение человеческих понятий; представления раскрываются в образах и поведении животных, растений, мифологических и сказочных персонажей, неживых предметах, что обретают переносное
Объяснение:
Один из главных героев рассказа – офицер Жилин, происходящий из бедных дворян. Его пожилая мать попросила навестить ее, и для этого он покинул гарнизон, отправившись вместе с обозом.
По дороге героя захватили в плен татары. Это произошло из-за того, что его товарищ по фамилии Костылин бросил его, ускакав вместе с ружьем. Жилина отвезли в аул, заковали в колодки и закрыли в сарае. Утром он был продан Абдулу. Хозяин наказал дочери Дине дать пленнику хлеба и воды, так они с девочкой и познакомились. Несмотря на то, что инородец настораживал Дину, он одновременно вызывал у нее интерес. Спустя какое-то время они подружились. Жилин развлекал девочку, вылепливая из глины для нее кукол, а она тайком приносила ему вкусную еду (лепешки и мясо). В плену он все же встретился с Костылиным, его тоже поймали и продали тому же хозяину.
С течением времени герой ужился с татарами, всячески им, а Абдул запирал его в сарае только на ночь. Но он все равно оставался пленником и мечтал сбежать. Для этого он долго копал подкоп. И в одну из ночей Жилин вместе с Костылиным соверши попытку побега, но, к сожалению, неудачную. Их поймали и привезли обратно в аул. Там беглецов вновь заковали и бросили в яму. Но на Жилину снова пришла дочь хозяина. Она ему бежать, не заботясь при этом о собственной судьбе. Герою приходится преодолеть большое расстояние с колодками на ногах, но он выбирается.
Рассказ оказался очень интересным и поучительным. Он написан просто, без прикрас. Думаю, автор хотел сказать, что никогда нельзя опускать рук. Из любой ситуации можно найти выход, если достаточно сильно этого захотеть и приложить усилия.