Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.
"Бумс-кара-бумс!" Жил-был домовёнок Степашка и как-то раз пошёл он гулять по дому. Шёл, шёл и встретил крысу-колдунью. Она к нему пристла: - Ну что , Степашечка всё не ростёшь и не ростёшь, дай-ка колдону и выростишь! Степашка решил:"Посмотрим!" и говорит: - Ну давай! Пошли они в нору к крысе. Крыса что то долгу бурчала, лила в котёл всё что под руку поподалось. И вдруг забыла поседние волшебное слово, а Степашка как крикнет: БУМС-КАРА-БУМС! Крыса чуть не оглохна, а в котелке пузырь на дулся и лопнул в воздухе, крыса Степашке выпить дала с тех пор и Степашка вырос и крыса узнала новое волшебное слово!
Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних.