"Чи могли б ви написати книжку для дорослих?"-якось запитали в Астрід Ліндгрен."Ні,не змогла б,-відповіла вона.-Я не хочу писати для дорослих.Я волію писати для читачів,здатних творити дива.А дива творять діти,коли читають книжки.Вони беруть наші жалюгідні думки й слова і вдихають у них життя...".Це слова письменниці,яка справді знала,розуміла й любила дітей.
Твори Ліндгрен цікаві не лише захопливими пригодами.Кожна її книжка прочиняє двері у світ дитячої душі,сповнений радощів і тривог,сподівань і розчаровувань.Саме тому юні читачі впізнають у героях Ліндгрен самих себе,разом з ними долають перешкоди й осягають закони буття.При цьому авторка не приховує,що в людському житті чимало сумного.Часом її персонажі стикаються з нуждою і хворобами,несправидливістю і злом.Нерідко вони почуваються розгубленими й навіть безпорадними.Однак їм завжди вдається знайти сили для того,щоб гідно витримати випробування.У цьому виявляється та чарівлива суміш щирості,мудрості й світлої віри в дитину,яка притаманна всім творам шведської письменниці.
Окружающая дикость породила дикое сознание. "...корсиканский земледелец, не желая брать на себя труд унавоживать своё поле, выжигает часть леса: не его забота, если огонь распространится дальше, чем это нужно". "Если вы убили человека, бегите в маки Порто-Веккьо, и вы проживете там в безопасности, имея при себе доброе оружье, порох и пули..."
Кроме того общество заражено предательством, бандитизмом, торгашеством, продажностью, завистью, и эти качества свойственны даже детям. За подаренные часы Фортунато легко предал человека. Маттео Фальконе убил сына за предательство.
С моей точки зрения, это дикий поступок, как и вся действительность, окружающая героев рассказа.