У літературі існує безліч типів, які асоціюються у читачів з тим чи іншим персонажем. Наприклад, при словосполученні «маленька людина», в пам’яті виникає образ Аккакия Аккакиевича з «шинелі», а ось «зайвий людина» міцно асоціюється з персонажем роману «герой нашого часу» Печоріним. Також є певні усталені амплуа: якщо Отелло, ревнивець, якщо Дон Кіхот, то нещасний мрійник. У зв’язку з цим, що ж можна сказати про Тараса Бульбу, героя однойменного твору Миколи Гоголя? Читачі пам’ятають, що це той, який вбив свого сина, але зовсім забувають про інший аспект сприйняття. Варто лише подивитися на цей образ під іншим кутом, і стане ясно, що Тарас Бульба – народний герой.
Козак проявив себе як досвідчений воїн і розсудливий лідер. Він вже немолодий, але все одно не уявляє свого життя без битв і Січі. Адже саме Бульба заводить розмову про те, що козаки «засиділися», і пора б вже розім’яти кістки в якому-небудь битві. Питання віри стає надзвичайно важливим для світосприйняття Тараса. Сам автор каже, що Бульба «вважав себе істинним захисником православ’я»: він особисто розправлявся з тими, хто гнобив віруючих християн.
Не даремно саме Бульбу обрали отаманом. Для нього важлива доля своєї Батьківщини. Він став ще більш жорстоким і нелюдським. Але волею випадку він потрапляє до поляків, які стратили його на місці. Останні слова Бульби сповнені надій та віри в справедливість: «Прийде час, буде час, дізнаєтеся ви, ляхи, що таке православна руська віра! Вже й тепер чують далекі й близькі народи: підніметься з руської землі своєї цар, і не буде в світі сили, яка б не скорилася йому!»
Тарас Бульба був патріотом російської землі і захисником віри, все життя поклав на захист рідного народу і Вітчизни. Вольовий, рішучий і сміливий – таким постає перед читачем Тарас Бульба, і таким залишиться на століття.
В 7 классе на уроке литературы я прочитал(а) произведение Максима Горького - "Детство".
Судьба мальчика повернулась очень неожиданным образом. Мы видим, что Алёшенька вместе со своей мамой потеряли своего главного кормильца - отца. Из-за этого они были вынуждены направиться к отцу его матери. В дом Кашириных, который сразу же не приглянулся мальчику. У Василия Каширина, деда Алёши была своя собственная красильня и его семья жила не очень бедно, однако и это не облегчило прибывание мальчишки в доме. Вот, что об этом думал сам Алёша: "Началась и потекла со страшной быстротой густая, пёстрая, невыразимо странная жизнь". Также, вот что вспоминает мальчик о членах семьи Кашириных: "Дом деда был наполнен горячим туманом взаимной вражды всех со всеми; она отправляла взрослых, и даже дети принимали в ней живое участие". Конечно в такой обстановке было сложно вырасти мальчику, что до этого жил в любви, заботе и понимании. Здесь же, ради денег, все готовы были сделать жизнь друг друга невыносимой.
Этот рассказ очень сложно читать, всё время я переживал(а) за Алёшу, который каждый день видел ужасы, происходящие в семье и доме Кашириных. Единственным понимающим человеком из этой семьи была бабушка -Акулина Ивановна.
Старый охотник Кокованя решил взять сиротку и его выбор пал на маленькую девочку Даренку, умную и работящую.
Кокованя поселился вместе с Даренкой и ее кошкой Муренкой, и у каждого в доме были свои обязанности.
На зиму старик Кокованя собрался переехать в зимний балаган, и Даренка уговорила его взять ее с собой, а Муренка и сама пошла.
Однажды, Кокованя отправился за лошадью на завод, а Даренка увидела волшебного козла, к которому убежала Муренка.
Козел вернулся вместе с кошкой, запрыгнул на крышу и стал стучать копытом, а вокруг полетели драгоценные камни.