Йассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий лонгрен. односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни лонгрен був жорстоким і безсердечним. він не врятував його, коли того відносило в море. а те, що через нього померла мері, мати ассоль, власник таверни промовчав. з тих пір ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. крім того, ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. за це її називали не інакше, як «корабельна ассоль». з дитинства артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. він відрізнявся живою і мрійливою душею. коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. так, наприклад, побачивши картину розп’яття христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним.
После венчания я находилась в полуобморочном состоянии.Смутно помню,как Дубровский остановил карету,как мой супруг стрелял в него.Когда мы добрались до имения князя,где нас ожидали гости,князю внезапно стало плохо.Видимо,нервы не выдержали.Слуги перенесли князя в спальню.Потом послали за доктором Доктор прописал успокоительные средства и отсутствие всякого волнения.Но всё было напрасно.Князь уже не встал,а я ухаживала за ним.Поздней осенью его не стало,а я осталась вдовой в неполные 18 лет.Ах,если бы знал мой папенька,какая судьба меня ожидает! Я никуда не выезжала,соблюдая траур по супругу.Мой отец нашёл,что такой поворот судьбы даже к лучшему.Ведь я стала княгиней Верейской.Ему было чем гордиться перед соседями. Однажды зимой,когда уже более года,после смерти князя,ко мне гость.Это был Дубровский.Увидев его,я упала в обморок.Потом он стал умолять меня ехать с ним во Францию.Но я отказалась,ведь я уже смирилась со своей участью вдовы,решив больше никогда не выходить замуж.Ведь папенька уже был надо мной не властен. До меня дошли слухи,что Дубровского убили где-то в далёких странах.Не знаю теперь,любила ли я его так,как он меня? Но я всегда молюсь о его душе и ставлю свечку в нашей деревенской церкви. Вот и вся моя дальнейшая жизнь после свадьбы.
