1.Духовна краса – вічна і незмінна. Як незмінна і краса людських стосунків, описаних в новелах О’Генрі.Абсолютна більшість людей на світі народжується, щоб жити, працювати в якійсь області знань, продовжити рід – і піти за обрій.Тільки ті, що залишають після себе значний слід у музиці, поезії, прозі, малюванні – тільки ті залишаються жити вічно серед людей. Їх небагато, але і не мало. Їх імена звучать музикою в наших серцях. Вони відкривають нам нові горизонти, заставляють задуматися над минулим, сучасним і майбутнім, обдумати смисл буття на землі.Інколи великий твір (прозовий або поетичний) залишає в душі нашій великий слід. Але є твори невеликі за змістом, які вражають, змушують думати, співпереживати з героями. Серед авторів безсмертних новел особливе місце займають визначні майстри слова – Антон Чехов, Джек Лондон, Михайло Коцюбинський, Бред Гарт, Гі де Мопассан, Василь Стефаник, а також визначний американський письменник О’Генрі. Його новела «Останній листок» потрясла мене. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.Старий, некрасивий чоловік, художник – невдаха, Берман усе життя сподівався створити шедевр в мистецтві, якому не буде рівних у світі. Нажаль, тривалий час йому не вдавалось матеріалізувати свою мрію через відсутність особливої миті просвітлення душі, вчинку, що змусив суттєво переосмислити життєві цінності. Свою повагу, дружню любов до молоденької дуже хворої дівчини Джонсі він виявив по – своєму. Дівчина, дивлячись за вікно на листя плюща, чекала, поки впаде з гілки останній листок: тоді вона помре. Але справжній митець змінив хід подій, він створив шедевр душею і серцем – магічний останній листок ціною в життя
Объяснение:
Хрюкин рассказывает, что собака его «ни с того ни с сего» укусила за палец, а поскольку он золотых дел мастер, травма пальца делает его нетрудо он несет убыток, и, следовательно, хозяин собаки должен ему заплатить. Очумелов обещает составить протокол и показать «кузькину мать» владельцу собаки, а собаку «истребить». Кто-то из толпы сообщает, что это собака генерала Жигалова. Очумелов сразу меняет свое мнение, обвиняет Хрюкина в том, что он сам себе «расковырял палец гвоздиком». В толпе новая версия: вроде бы собака вовсе не генеральская. Очумелов опять начинает ругать собаку, сообщает, что у генерала собаки хорошие, а у этой «ни шерсти, ни вида, подлость одна только». Кто-то вновь предполагает, что собака принадлежит генералу. В очередной раз Очумелов изменяет свою позицию: «собака — нежная тварь», а Хрюкин сам виноват, раз «свой дурацкий палец» выставлял. Появляется генеральский повар и говорит, что собака принадлежит брату генерала. Очумелов сразу же подобострастно выгибается перед собакой, называет ее «цу-цык этакий» и умиляется ее поведению. Окружающие хохочут над Хрюкиным, а Очумелов грозит ему: «Я еще доберусь до тебя!»