это стихотворение написано в 1828 году А.С Пушкиным, его принято относить к вольнолюбивой лирике. стихотворение разделено на две части.
В первой части говорится о появлении анчара: "природа жаждущих степей его в день гнева порадила", а так же о том, какими наделила его природа: "и зелень мёртвую ветвей и корни ядом напоила". автор подчеркивает то, что дерево несёт смерть : " в пустыне чахлой и скупой" -- говорит он о месте, в котором анчар растёт, "к нему и птице не летит, и тигр нейдёт" -- здесь автор указывает на то, что приближатся к этому дереву боится как слабый, так и сильный.
Вторая часть раскрывает проблему власти человеканад человеком. А.С. пишет "но человека человек послал к анчару властным взором и тот послушно в путь потек..."-- указывая таким образом на безысходное положение раба. Раб возвращается с ядом дерева и умирает, отдав его владыке. В последние минуты раб настолько обессилен, что даже лишён последних слов. " а князь тем ядом напитал свои послушливые стрелы и с ними гибель разослал к соседам в чуждые пределы" -- заканчивает автор такими словами своё произведение.
Вольнолюбивое стихотворение "анчар" раскрывает проблему власти человека над человеком
У повісті «Шинель» розповідається про долю Акакія Акакійовича Башмачкіна, що проживав в двадцятих роках XIX століття в Санкт-Петербурзі. Протягом усього свідомого життя Акакій Акакійович служить переписувачем паперів в одному з адміністративних установ. Через вроджених властивостей особистості і одноманітною бездумної роботи, він не тільки не розвиває, але, мабуть, втрачає багато рис, властиві розвиненому людській істоті. Всі інтереси його і радості пов'язані виключно з роботою, в якій для нього головне монотонність. Не можна навіть сказати, що Акакій Акакійович гідно цінує свою діяльність: він не може її оцінювати, оскільки для нього практично не існує нічого іншого. Так само не можна сказати, що він по-справжньому відданий цій діяльності, адже він не усвідомлює її значення. У той же час, було б несправедливо вважати, що робота, витіснивши з істоти Башмачкина всі інші інтереси, виконувалася їм машинально. Автор вказує на любовне, ніжне ставлення свого героя до справи переписування документів. Герой не машина для копіювання, а жива людина, у якому, хоча і виродків, але не винищуються найкращі почуття.
Особливої уваги заслуговує приватне життя Акакія Акакійовича. Вона вкрай мізерна і одноманітна. Пояснень цьому може бути приведено декілька: страх перед зовнішнім світом, слабкість характеру, недолік розуму, можливо, що-небудь крім того. Так чи інакше, поза стінами свого департаменту Башмачкіна не помічає багато чого, що звертає на себе увагу. У цьому йому допомагають постійні одноманітні, пов'язані все з тією ж роботою фантазії. Найжахливіше тут те, що вже не перше десятиліття Акакій Акакійович веде таке життя без зусиль над собою, за звичкою, навіть не замислюючись над можливістю якого-небудь іншого вражень!
Коло людей, з якими контактує головний герой, і яких, як і більшість явищ, він звично не помічає, - його колег. Їх людські якості протиставлені якостям Башмачкина, на противагу якому вони товариські, честолюбні. Проте ж, судячи по рядках, які присвячені службовцям «одного департаменту», і дозвіллю дрібних петербурзьких чиновників, можна зробити висновок, що внутрішнє життя цих людей також мізерна. Якщо Башмачкіна замкнутий у своєму отупляючій працю, то люди його суспільства, як показує автор, замкнуті в дрібних міщанських інтересах. Ці інтереси зводяться до того, щоб виглядати не гірше за інших. У принципі, те саме можна сказати і про «значному обличчі», до якого звертається за до Башмачкін. Цей, так би мовити, середньої важливості чиновник свідомо не дає проявлятися кращим якостям своєї натури для того, щоб не упустити гідність нещодавно отриманого чину.
Тема нелюдськості в повісті «Шинель» пов'язана насамперед з тим, що внутрішня людська свобода, свобода почуттів і думок легко приноситься в жертву громадським смакам і думкам, кастової кар'єрних пихи, або навіть одноманітною механічний діяльності.
Объяснение: