В этой сцене невежество противопоставляется но конфликта нет. Мать Митрофана предлагает Правдину посмотреть на успехи любимого сына, чтобы и он, и Стародум убедились в его умственной состоятельности. Причем оба персонажа уже давно знают, что Недоросль не разбирается ни в грамматике, ни арифметике, ни в географии, потому что ведают, кто его учил и каков его интеллектуальный уровень. Во время экзамена они не поправляют Митрофана, не желают перевоспитывать или открывать глаза на его знания ни Скотинину, ни Стародум и Правдин - рупор авторских идей, и именно Фонвизин "говорит" их устами. Глупость Митрофана должна быть заметна читателю, как и смешные реплики положительных героев. Родители не догадываются, насколько образование недоросля подпадает под пословицу : не в коня корм. В конце испытания они излагают свои настоящие мысли о том, что наука вообще не нужна, а обучение сына дань моде. Их невежество, конечно, воинствующее. Это - позиция.
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу. Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея, В чарах шуму і пісень, Біла, біла, як лілея, В квітах яблунь і вишень. (Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну, То знов таємно-тихо шепотіла. (Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що мені давно співали мрії. (Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить, Ви знаєте, як сплять гаї?»
Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди. На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики. Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла!
1. Между тем Холмс, ненавидевший своей цыганской душой всякую форму светской жизни, оставался жить в нашей квартире на Бейкер-стрит, окруженный грудами своих старых книг, чередуя недели увлечения кокаином с приступами честолюбия, дремотное состояние наркомана — с дикой энергией, присущей его натуре. Деепричастный оборот: оставался жить, чередуя... 2. — Совершенно верно, — ответил Холмс, закуривая папиросу и вытягиваясь в кресле. Деепричастный оборот: ответил, закуривая... 3. — Да, — продолжал он, выглянув в окно, — изящная маленькая карета и пара рысаков… по сто пятьдесят гиней каждый. Деепричастный оборот: продолжал, выглянув... 4. Он смотрел то на одного из нас, то на другого, видимо не зная, к кому обратиться. Деепричастный оборот: смотрел, не зная... 5. В настоящее время я могу, не преувеличивая, сказать: вся эта история настолько серьезна, что может отразиться на судьбах Европы. Деепричастный оборот: сказать, не преувеличивая
Фонвизин Д. И. " Недоросль. "
В этой сцене невежество противопоставляется но конфликта нет. Мать Митрофана предлагает Правдину посмотреть на успехи любимого сына, чтобы и он, и Стародум убедились в его умственной состоятельности. Причем оба персонажа уже давно знают, что Недоросль не разбирается ни в грамматике, ни арифметике, ни в географии, потому что ведают, кто его учил и каков его интеллектуальный уровень. Во время экзамена они не поправляют Митрофана, не желают перевоспитывать или открывать глаза на его знания ни Скотинину, ни Стародум и Правдин - рупор авторских идей, и именно Фонвизин "говорит" их устами. Глупость Митрофана должна быть заметна читателю, как и смешные реплики положительных героев. Родители не догадываются, насколько образование недоросля подпадает под пословицу : не в коня корм. В конце испытания они излагают свои настоящие мысли о том, что наука вообще не нужна, а обучение сына дань моде. Их невежество, конечно, воинствующее. Это - позиция.
Объяснение: