в этой повести главный герой предстает добрым ребенком, не видевшим в жизни зла до тех пор, пока не попал в дом кашириных, в котором алеша не перестает удивляться тому, как люди могут быть жестоки и несправедливы. всей душой он тянется к людям добрым: своей бабушке акулине ивановне, приемышу цыганку, постояльцу по прозвищу хорошее дело. в то же время он чувствует отчужденность по отношению к деду, своим дядьям, двоюродным братьям, уличным мальчишкам. алеша стремится к познанию мира через общение со взрослыми людьми: у деда он учится грамоте, от деда и бабушки он узнает о боге, от хорошего дела - о научных исследованиях.
у 1910 р. вісімнадцятирічна дівчина принесла до друкарні рукопис віршової збірки. шансів, що її доробок зацікавить читачів, було небагато: авторка ж бо молода й недосвідчена, а публіка надзвичайно вимоглива. справді, знаменитих поетів у тогочасній росії вистачало, тож шанувальники мистецтва віршування мали великий вибір. і все ж таки тоненька збірочка «вечірній альбом» не залишилася без уваги. наймудріші читачі одразу помітили талант її юної авторки з поетичним ім’ям марина цвєтаєва.
марина іванівна цвєтаєва народилася 8 жовтня 1892 р. в москві. у домі її батьків панувала атмосфера поваги до науки й мистецтва. головними темами, за словами поетеси, були «музей і музика».
глава родини, професор московського університету іван володимирович цвєтаєв був відомим філологом, мистецтвознавцем і культурним діячем.
багато років він збирав мистецькі твори минулого. а згодом виступив засновником музею красних мистецтв імені
о.с. пушкіна, що увійшов до переліку найвідоміших культурних центрів світового значення. створення музею професор цвєтаєв вважав справою свого життя й гідно довів її до кінця.
мати поетеси, марія олександрівна, щиро поділяла музейні клопоти чоловіка. як високоосвічена людина й обдарована піаністка, вона добре розуміла цінність мистецтва. не маючи можливості розкрити свій талант на сцені, марія олександрівна годинами натхненно грала для себе й рідних. тоді будинок ущерть виповнювався музикою, яка ніби зачаровувала і дорослих, і маленьких його мешканців. пізніше марина цвєтаєва згадувала: «мати - залила нас музикою. затопила нас, немов повінь. після такої матері мені залишалося одне-єдине: стати поетом». у пам’яті поетеси марія олександрівна назавжди залишилася втіленням «самої ліричної стихії», творчої особистості, зануреної в мистецтво й відірваної від буденного життя.