объяснение:
1) в данном тексте худяков поднимает проблему ответственности человека за свои поступки. проблема, выдвинутая автором, особенно актуальна в наши дни, потому что не многие готовы отвечать за свои действия и поступки. в место того что бы осознать свои ошибки, мы привыкли винить в них всех кроме себя, а одним из оправданий является слабость. автор раскрывает эту проблему на одном из примеров собственной жизни. главный герой хотел девушке донести тяжелые сумки, а в итоге, оставил ее одну, посреди незнакомых улиц. а самое ужасное в том, что он сожалел о решении , а не о том, что не смог этого сделать. авторская позиция мне ясна и понятна. худяков уверен, что человек должен быть ответственен за свои поступки. ответственность не позволит тебе спасовать перед трудностями. я согласна с мнением автора, ведь если бы все люди были безответственными, наш мир был бы полон хаоса и беззакония. проблему ответственности затрагивают многие писатели. так в романе ф.м.достоевского «преступление и наказание» родион раскольников совершает преступление. он, охваченный своей теорией, решил проверить: « тварь ли я дрожащая или право имею». именно совесть и ответственность главного героя заставили его признаться в содеянном и понести законное наказание. кто из нас не сталкивался с лидерами, которые готовы были повести за собой людей? но к сожалению, не все из них готовы признать свои ошибки. данко, герой повести «старуха изергиль», отличается высокой степенью ответственности. главный герой повел людей за собой через лес, но путь был труден, и люди совсем обессилели. не хотели они признать свою слабость, поэтому обвинили данко в том, что он не умеет . герой почувствовал себя виноватым, и пожертвовал своей жизнью ради других.
Объяснение:
расстановка сил
Все герои пьесы могут быть условно разделены на два лагеря:
Фамусовское общество:
Павел Афанасьевич Фамусов
Софья Павловна, его дочь
Алексей Степанович Молчалин, секретарь Фамусова,
живущий у него в доме
Полковник Скалозуб, Сергей Сергеевич
Горичи, Наталья Дмитриевна и Платон Михайлович
Тугоуховские, князь и его жена с шестью дочерьми
Хрюмины, графиня бабушка и графиня внучка
Антон Антонович Загорецкий
Старуха Хлестова, свояченица Фамусова
Г. Н. и Г. Д.
Репетилов
Чацкий и сторонники его взглядов и убеждений:
Двоюродный брат Скалозуба
Племянник княгини Тугоуховской
Некоторые внесценические персонажи не принадлежат
фамусовскому обществу: например, двоюродный брат Скалозуба,
племянник княгини Тугоуховской.
Брат Скалозуба отказался от чина, "крепко набрался
каких-то правил", стал читать книги.
Князь Федор, племянник Тугоуховской, "чинов не хочет знать!
он химик, он ботаник".
Профессора "упражняются в расколах и безверьи".
Фамусов и его окружение не понимают этих людей, которые живут
не по их правилам, считают их ненормальными.
Грибоедов даёт понять читателю, что Чацкий не одинок, у него есть
единомышленники. Тем, что педагогический институт находится
в Петербурге, писатель стремится показать, что в Москве царят
нравы времен Екатерины, а более передовые взгляды и убеждения
у молодежи столицы.
з всіх живих істот на землі сміятися вміє тільки людина. То зовсім не дивно, що саме в літературі, яка вважається втіленням найвищих духовних злетів талановитих людей, широко вживаються комічні образи і смішні події, найважливішими різновидами яких є сатира і гумор.
Гумор – це м’який і доброзичливий сміх. Письменник, який використовує гумор у своїх творах не нищить і не заперечує те, що осміює, а лише підсміюється над тим, що описує, досить часто не тільки «вибачаючи» об’єкт, на який спрямований гумор, а й симпатизуючи йому. В той же час уміння сміятися над собою, а вже потім над іншими є безперечною ознакою внутрішньої свободи людини, над якою зовнішні сили не владні.
Щодо сатири, то це вже сміх нещадний, викривальний. Найчастіше сатира використовується для виколення ганебних явищ, які письменник вважає шкідливими для суспільства.
І гумор і сатира широко використовував у своїй творчості видатний руський письменник Антон Павлович Чехов. Він настільки вдало міг висміяти вади суспільства, що назви його творів і імена героїв цих творів використовувалися потім у якості ганебної характеристики тієї чи іншої реальної людини.
Одним з найяскравіших сатиричних творів А. П. Чехова можна вважати оповідання «Хамелеон». Звісно, що назва твору є алегоричною, бо кожному відомо, що ця дивна ящірка досить вдало змінює своє забарвлення відповідно оточуючої обстановки і швидко пристосовується до змін довкілля. Та це в природі. А ось коли людина, як головний герой оповідання Очумєлов, представник правосуддя, який повинен мати твердий погляд на те чи інше явище, докорінно і безсоромно, без жодного зніяковіння, змінює свій погляд на одне й теж явище декілька раз за хвилину – таке хамелеонство ганебне і його треба нещадно викорінювати із суспільних відносин. Саме з легкої руки письменника пристосуванців і сьогодні з презирливістю називають «хамелеонами».
Ще одним дієвим засобом, яким часто користувався А. П. Чехов є іронія – прихована насмішка над чимось або над кимось. Іронія у творах береться ніби в «лапки», тому така характеристика стає повною протилежністю тим якостям, які означають реальний зміст слів, узятих у лапки. Так, у оповіданні «Тонкий і товстий» тонкий і його родина були «приємно вражені» зустріччю з товстим. Він «одвернувся від тонкого», тому що його «занудило» від колишнього шкільного товариша, від його ганебного самоприниження.
Поведінка тонкого і його сина у цій сцені дуже нагадує поведінку героя іншого оповіданні Чехова – «Хамелеон». Якщо Нафанаїл перш, ніж зняти шапку, спочатку «трохи подумав» - чи неба то честі для незнайомої людини? – то потім швидко «впустив картуза» від пошани до високої посади колишнього приятеля товстого.
Усі ці засоби грають важливу руль у характеристиці персонажів творів А. П. Чехова та розкритті ідей цих творів. Саме завдяки їм особисто я прийшла до висновку, що такі вади, як малодушність, запопадливість, чиношанування, самоприниження і підлабузництво – це прояв внутрішнього рабства людини. А щоб завжди залишати гідною, треба знати собі ціну і поводитися на рівних з усіма оточуючими зважаючи на їхні чини і посади.
І треба пам’ятати, що сміх – це сильна зброя і важко тне погодитися зі словами філософа і письменника Вольтера: «що стало смішним, вже не може залишатися небезпечним»