я давно, ще коли була маленької, читала “маленького принца” антуана де сент-екзюпері. мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. і тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. автор розуміє маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. і відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя маленького принца. довгий час у того була тільки одна розвага - він любувався заходом, коли йому ставало смутно. потім у маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. і маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. але в ньому виникли сумніву. він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “треба було судити не за словами, а по справах… я не повинен був бігти…” маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.
на першому астероїді жив король. коли хлопчик залишав його, він подумав: “дивний народ ці дорослі”. на другому жил честолюбець. коли маленький принц утік від нього, він подумав: “право ж, дорослі - дуже дивні люди”. на третьому жил п’яниця. коли маленький принц відправився далі, він задумався: “так, право ж, дорослі дуже, дуже дивний народ”. на четвертій планеті жив ділок. продовжуючи шлях, маленький принц говорив собі: “ні, дорослі й справді разючий народ”. на п’ятої - ліхтарник, а на шостий жил , що порадив маленькому принцові відвідати землю. я думаю, що цим сент-екзюпері хотів показати, як дорослі люди відрізняються від маленьких, який у них обмежений кругозір у порівнянні з дітьми, у яких свої проблеми й прихильності у своєму мирке, куди дорослим, так люблячої цифри, немає доступу і якого вони не розуміють. на землі маленький принц не побачив людей і дуже зачудувався. але відразу побачив змію, що потім всі время говорила загадками. “я вирішую всі загадки”, - сказала вона. коли він набрів на троянд, які були всі як одна схожі на його квітку, вона подумав: “я-те уявляв, що володію єдиним у світі квіткою…тільки всього в мене й було, що проста троянда так три вулкани ростом мені по коліно…”, - ліг на траву й заплакав. тільки коли він приручив лиса й лисиць відкрив йому головну істину: “…ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив”, маленький принц зрозумів, що його троянда - єдина у світі, адже це її він щоранку поливав, накривав ковпаком, оберігав. він зрозумів, що він відповідає за свою троянду.
маленький принц так тендітний, і так зворушлива його вірність квітці. останнім подарунком маленького принца авторові був його сміх: “ти завжди будеш мені іншому. тобі захочеться посміятися із мною. інший раз ти от так розгорнеш вікно, і тобі буде приємно… і твої друзі стануть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. а ти їм скажеш: “так, так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки! ” і вони подумають, що ти збожеволів. от такий злий жарт я з тобою зіграю… знаєш… моя троянда… я за неї у відповіді. а вона така слабка. така простодушна”. ніколи жодна доросла людина не зрозуміє, як важливо буває запитати себе: чи жива та троянда або її раптом з’їв баранчик? може бути, я теж буду такої, як всієї дорослої, люблячої цифри, коли стану старше? “будь те будинок, зірки або пустеля, саме прекрасне в них те, чого не побачиш очами. але очі сліпі. шукати треба серцем”. хто знає…
Рассказ астафьева «конь с розовой гривой» повествует об одном эпизоде из детства мальчика. рассказ заставляет улыбнуться над проделкой главного героя и одновременно оценить замечательный урок, который преподала бабушка своему внуку. маленький мальчик отправляется собирать землянику, и бабушка обещает ему за это пряничного коня с розовой гривой. для тяжелого полуголодного времени такой подарок просто великолепен. но мальчишка попадает под влияние своих друзей, которые свои ягоды и его «в жадности». но за то, что ягоды так и не были собраны, последует суровое наказание от бабушки. и мальчишка решается на мошенничество — он набирает в туесок травы, а сверху закрывает ее . мальчик хочет утром признаться бабушке, но не успевает. и она уезжает в город, чтобы продать там ягоды. мальчик боится разоблачения, и после возвращения бабушки он даже не хочет идти домой. но потом возвратиться все-таки приходится. как стыдно ему слышать сердитую бабушку, которая уже рассказала всем вокруг о его мошенничестве! мальчик просит прощения и получает от бабушки того самого пряничного коня с розовой гривой. бабушка преподала своему внуку хороший урок и сказала: «бери, бери, чего смотришь? глядишь, зато еще когда обманешь » и действительно, автор говорит: «сколько лет с тех пор прошло! сколько событий минуло! а я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой». в своем рассказе автор говорит об ответственности человека за свои поступки, о лжи и мужестве признать свою неправоту. каждый человек, даже маленький ребенок, несет ответственность за свои действия и слова. маленький герой рассказа пообещал бабушке собрать ягод, значит, должен был выполнить свое обещание. главный герой рассказа просто не осознает всей необходимости держать свое слово перед бабушкой. и страх наказания заставляет его решиться на обман. но этот обман больно отдается в сердце мальчика. он понимает, что все вокруг вправе его осудить. он не только не сдержал слово, данное бабушке, но и заставил ее краснеть из-за его обмана. для того чтобы ребенок запомнил эту как следует, бабушка и дает ему коня с розовой гривой. ребенку и так стыдно, а тут еще этот чудесный пряничный конь. конечно, после этого мальчик вряд ли станет обманывать не только бабушку, но и кого-то еще.
я давно, ще коли була маленької, читала “маленького принца” антуана де сент-екзюпері. мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. і тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. автор розуміє маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. і відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя маленького принца. довгий час у того була тільки одна розвага - він любувався заходом, коли йому ставало смутно. потім у маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. і маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. але в ньому виникли сумніву. він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “треба було судити не за словами, а по справах… я не повинен був бігти…” маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.
на першому астероїді жив король. коли хлопчик залишав його, він подумав: “дивний народ ці дорослі”. на другому жил честолюбець. коли маленький принц утік від нього, він подумав: “право ж, дорослі - дуже дивні люди”. на третьому жил п’яниця. коли маленький принц відправився далі, він задумався: “так, право ж, дорослі дуже, дуже дивний народ”. на четвертій планеті жив ділок. продовжуючи шлях, маленький принц говорив собі: “ні, дорослі й справді разючий народ”. на п’ятої - ліхтарник, а на шостий жил , що порадив маленькому принцові відвідати землю. я думаю, що цим сент-екзюпері хотів показати, як дорослі люди відрізняються від маленьких, який у них обмежений кругозір у порівнянні з дітьми, у яких свої проблеми й прихильності у своєму мирке, куди дорослим, так люблячої цифри, немає доступу і якого вони не розуміють. на землі маленький принц не побачив людей і дуже зачудувався. але відразу побачив змію, що потім всі время говорила загадками. “я вирішую всі загадки”, - сказала вона. коли він набрів на троянд, які були всі як одна схожі на його квітку, вона подумав: “я-те уявляв, що володію єдиним у світі квіткою…тільки всього в мене й було, що проста троянда так три вулкани ростом мені по коліно…”, - ліг на траву й заплакав. тільки коли він приручив лиса й лисиць відкрив йому головну істину: “…ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив”, маленький принц зрозумів, що його троянда - єдина у світі, адже це її він щоранку поливав, накривав ковпаком, оберігав. він зрозумів, що він відповідає за свою троянду.
маленький принц так тендітний, і так зворушлива його вірність квітці. останнім подарунком маленького принца авторові був його сміх: “ти завжди будеш мені іншому. тобі захочеться посміятися із мною. інший раз ти от так розгорнеш вікно, і тобі буде приємно… і твої друзі стануть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. а ти їм скажеш: “так, так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки! ” і вони подумають, що ти збожеволів. от такий злий жарт я з тобою зіграю… знаєш… моя троянда… я за неї у відповіді. а вона така слабка. така простодушна”. ніколи жодна доросла людина не зрозуміє, як важливо буває запитати себе: чи жива та троянда або її раптом з’їв баранчик? може бути, я теж буду такої, як всієї дорослої, люблячої цифри, коли стану старше? “будь те будинок, зірки або пустеля, саме прекрасне в них те, чого не побачиш очами. але очі сліпі. шукати треба серцем”. хто знає…