Объяснение:
Башмачкин Акакий Акакиевич – это главный герой повести «Шинель» Н. В. Гоголя. Она работает в департаменте на низкой должности, получает маленькую зарплату, но в целом, своей жизнью доволен – он привык жить в медленном темпе.
В моем понимании А. А. Башмачкин – несчастный человек. Его никто не воспринимает всерьез, над ним издеваются, его игнорируют – но не из-за его поступков, из-за его робкости и кроткости, а порой даже чрезмерной невозмутимости. Акакий Акакиевич терпит все, продолжая работать и трудиться в поте лица. Однако, в определенный момент он показывает свой «внутренний стержень», пытаясь попасть на прием к «значительному лицу». Но по-большей части, на протяжении повести, А. А. Башмачкин – «маленький человек». И все же, Акакий Акакиевич может постоять за себя, но не делает этого – ему просто это не нужно. Он просто выполняет свое дело, каждый день исправно приходит на работу и получает зарплату – большего ему не требуется. Его не интересует знакомство с коллегами, начальством и другими личностями – его все устраивает.
Да, Акакий Акакиевич – несчастный человек, но в каком-то смысле ему все нравится. Она даже доволен своей жизнью, а работу свою он любит несморя ни на что. А. А. Башмачкин – не посмешище, ведь он не слабый или не может постоять за себя – это по-большей части его собственный выбор.
Однако, в самый ответственный и важный момент его жизни – и кульминации произведения – Акакий Акакиевич не может ничего сделать. Ему просто не дают говорить, затыкают, грубо обращаются. В этот момент читатель может только сочувствовать А. А. Башмачкину, как и автор – в тексте чувствуется сожаление и печаль. Даже после смерти Акакия Акакиевича в департаменте об этом не сразу узнали – а может, просто даже не сразу заметили.
А. А. Башмачкин – посмешище для других героев повести и несчастный человек для читателей. Ведь мы смотрим на его жизнь со стороны, а не участвуем в ней. Может, если бы читатель сам был бы одним из героев повести, он бы и сам не заметил этого «маленького человека».
Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм «божевіллям» він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька.
Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета. За п’єсою Шекспіра, Гамлет любив Офелію, про що неодноразово їй говорив, робив подарунки. Але, розчарувавшись у матері, яка булла для нього зразком Жінки, він втрачає довіру й до Офелії, відштовхує її, ображає, прикриваючись маскою божевільного. У такий б він руйнує не лише своє почуття до Офелії, а й віру дівчини у любов. Однак подальші дії Полонія та Офелії переконують Гамлета, що він не помилився: кохана здатна зрадити його, вона занадто інфантильна і слабка, щоб зробити крок назустріч своєму сміливому героєві, вона назавжди залишиться у ворожому для нього таборі. Провина безвольної Офелії в тому, що вона ніколи не стане рішучою Джульєттою. І все ж, образ Офелії викликає у читача співчуття: вона втрачає кохання, а потім, не витримавши смерті батька, стає божевільною і, зрештою, помирає. Гамлету не вистачило чуйності?