Нещодавно я подивилася фільм "Василівський острів", і він мене дуже вразив. Спочатку він видався мені якимось нудним. Йшлося про людей, що вже багато років жили в комунальній квартирі на Василівському острові у Санкт-Петербурзі.
У квартирі мешкали декілька родин. Три з них — дуже давно: вони чи їхні рідні жили тут ще до Великої Вітчизняної війни, а одна, грузинська сім'я — лише декілька років. Фільм починається з того, що всі мешканці квартири зібралися за поминальним столом, поховавши одну зі своїх сусідок.
Тут постає питання: кому ж дістанеться кімната, що звільнилася? І розгортається справжня "детективна" історія. Мешканці квартири намагаються якось розвідати, чи залишила небіжчиця заповіт. Ситуація не дуже гарна, та й поведінку сусідів навряд чи можна назвати інтелігентною. А тут ще й приїхала звідкись сестра померлої, яку теж вже не чекали побачити серед живих, та ще й захотіла поселити в цю кімнату свою онуку. Плани сусідів несподівано було порушено... Та не це найсуттєвіше. Не залишає байдужим історія життя цих родин.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, й усі чоловіки пішли на фронт, у квартирі залишилися лише жінки з малими дітьми та старі. Дві молодиці (в однієї двоє дівчаток, у другої на руках — троє малих) по-сусідськи товаришували між собою. їхні діти гралися разом. А тут війна, евакуюватися не встигли, опинилися у блокаді. Люта зима, голод — страшні то були часи... Про блокаду Ленінграда, мені здається, ще й десятої частки не розказано. Голодували тоді всі або майже всі. Про отих "майже всі" навіть говорити не хочеться. То окрема тема про людську підлість, або про тих, кого навіть людьми назвати не можна. У ті страшні 900 днів блокади виживали як могли. Сусідка, що мала двох дівчаток, працювала біологом в інституті. Там вони винайшли якийсь вітамінний напій з ялицевої хвої. І щоб врятувати своїх дітей від голодної смерті, вона потайки відливала невелику кількість того напою і приносила додому: по декілька крапель давала дітям.
Объяснение:
прости если не ...
Объяснение:
«Царевна-лягушка» поучительная сказка о доброте и терпимости, о богатом внутреннем мире и любви, о трудолюбии и заботе.
Два главных положительных героя – это Прекрасная Василиса Премудрая, в обличии зеленой лягушки-квакушки и доблестный Иван-царевич.
Заключая брак, пара живёт в любви и согласии, поддерживая друг друга в трудную минуту и заботясь об общем благополучии.
Трудолюбивая лягушка, тайно превращаясь ночами в Прекрасную девицу, печет белый чудесный каравай, ткет расписной шелковый ковер, по заданию царя-батюшки Ивана, а после предстает в виде писаной красавицы при дворе, очаровав всех своей обаянием, умением танцевать, да хорошими манерами, тем самым доказав, внешняя красота не всегда раскрыть всю внутреннюю обворожительность и духовное богатство.
Также главный герой милосердно и благородно он относится ко всем животным, что встречает на своем пути. Он делает добро от всего сердца, без укора и бескорыстно. И вскоре, вырученные им из беды животные приходят ему на выручку справиться с сложным заданием. Тем самым, главный герой доказывает, что добрые поступки от всего сердца и души, всегда возвращаются к тебе еще большим добром.
Объяснение:Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.
Гумор — інтелектуальна здатність вбачати в предметах смішне, властивість відчуттів викликати сміх, надавати розвагу. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. В основі лежить протиставлення кількох частин буття, вхоплених гумористом з контексту історичного розвитку.
Іро́нія (дав. -гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований гумор) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.
НТИТЕЗА (протиставлення);— багатозначний термін, що залежно від контексту може означати: ... Антитеза є необхідною складовою частиною непрямого доведення. У філософії Гегеля — один зі ступенів визначення думки, заперечення тези. У літературі — стилістична фігура, протиставлення контрастних явищ, образів і понять.