7. Сьо та Джонсі були молодими
А) художницями Б) актрисами в) моделями
8. Джонсі мріяла намалювати
A) гору Везувій Б) Неаполітанську затоку в) Венеціанський
Гранд канал
9. Джонсі захворіла на
А) бронхіальну астму Б) плеврит В) пневмонію
10. Берман підробляв
А) сторожем Б) натурником В) барменом
11. Джонсі рахувала листя
А) плюща
Б) тополі
В) клену ОЧЕНЬ НАДО ЗНАТЬ
Аж страх згадати, батьку Тарасе, з якими муками твоє тіло щирі українці виривали колись із клятої Московщини. І чим ближче підходить 22 травня, тим більша розпука охоплює моє серце. Тож у передчутті цієї чорної дати я вирішив написати тобі тривожного листа, батьку.
Наші люде довго мовчали в ярмі, доки, натхненні твоїми полум’яними словами, повстали в Києві на Майдані, а ниньки, гай-гай, батьку, воюють із клятими москалями на Донбасі.
Але не те мені болить, батьку, бо наші люде завжди з кимсь воюють, як не з воріженьками, то між собою, а те, що всі оції вражії люде залишилися у своїх теплих кубельцях, сиріч при довжностях, і продовжують капостити люду нашому вкраїнському.
Я міг би назвати довгий список цих поганців, які служили вчорашнім кровопивцям та казнокрадам і ниньки продовжують цюю нікчемную справу. Мені здається, що наші верховоди, яких ми усім Майданом упустили в кабінети на славних печерських пагорбах, байдужі до того, що відбувається в нашій неньці Україні. Візьмімо хоча б ректора поважного університету, який носить твоє ім’я, батьку, пана Губернського. Та його ж садили в це крісло з погодження високих московських владців ще за попереднього президента-шапкокрада! Але він досі сидить там і кліпає невинними очицями, ніби нічого й не трапилося. І таких, як він, вистачає у високих кріслах в усій, даруй за канцеляризм, батьку, гуманітарній сфері, що її очолює щирий патріот нашої неньки Славик Кириленко.
А ще більше туману напущено премією твого імені, батьку, що її мали б нагороджувати кращих піїтів, богомазів і музик землі нашої, але дають таким, що після цього всі довго плюються та згадують нечистого, не проти неділі й свята будь сказано. От як і цього року… Та щоб ти не вважав мене брехуном і злісним наклепником, я цитуватиму, батьку, поважну газету вкраїнських бардів «Літературна Україна», що впала в істерику після визначення цьогорічних лауреатів твого імені.
Отож змушений буду перейти на строгий стиль прози, позаяк буде не до словесних брязкалець і розпускання індичого хвоста. Не знаю, батьку Тарасе, чи знаєш ти, але ще за часів кукурудзяного царя Гороха, чи то пак Хруща, була заснована в УРСР Республіканська премія, підкріплена для годиться про людське око твоїм іменем, і нагороджували нею «видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії». Що то були тоді за часи та «видатні митці», то скажу одним словом – невтішні. Одначе нині ся премія, звісно, звучить уже «по-модньому» – Національна премія України імені Тараса Шевченка.
Проте чухонський дух, батьку, чи то пак вата, як нині модно у нас казати, свистить звідтіля, з прогнилих зубів того комітету, що присуджує премію, як і свистів ще за комуняк.