Сент-Экзюпери подает портрет человечества нашей планеты и возникает перед нами наша родная Земля, преисполненная, с точки зрения малыша, всяческой бессмыслицы: властолюбия, спеси, жадности, пьянства, душевной черствости.
К сожалению, те бессмыслицы имеют силу, а все умное, хорошее, красивое – слабое. И взрослые не замечают бессмыслицы, всяким «ерундам» предоставляют большого веса, а главного – красоты природы и человеческие отношения, правдивость, общительность, искренность – не видят и потому не признают. Маленький принц убеждает нас, что в жизни могли бы быть и другие отношения, когда бы люди старались «приручать» друг друга, налаживать между собой связи, когда бы они воспринимали мир не глазами, а сердцем.
«Хорошо видит только сердце, главнейшего глазам не видно» , – учит нас Маленький принц. Сказка вызвала в моей душе целую вспышку чувств, принудила задуматься над человеческими поступками и недостатками. И хотя она заканчивается грустно, но оставляет по себе не только грусть, но и стремление к прекрасному, светлому, чем наделяет человека детство. Этот звездный мир важно пронести через всю жизнь. Говоря словами автора, «надо старательно беречь светильники: порыв ветра может погасить их…» .
Казка-притча "Маленькй Принц" - одна з найвідоміших у світовій літературі. Завдяки ній ми починаємо трохи інакше дивитись на цей світ. А усе завдяки маленькому хлопчику, що розкриває нам очі.
У безводній пустелі льотчик зустрічає малу дитину. Саме так починається дивна дружба поміж дорослим і дитиною. За час спілкування з Маленьким Принцом чоловік ( а разом з ним і читач) відкриває для себе багато істин, які раніш просто не помічав. Побувавши на різних планетах, хлопчик виніс цінні уроки, котрими щедро ділився з льотчиком. Завдяки дивовижному співрозмовнику він зрозумів, що "себе завжди оцінювати важче, аніж інших", а "найголовніше - те, чого не побачиш очима".
Читаючи цей твір, ми ненавмисне прив’язуємось до Маленького Принца, що дивиться на світ дитячим наївним поглядом, і вчить нас тому, що бачить сам. На епізоді з лисом ми розуміємо, що "ми відповідальні за тих, кого приборкали". Проте, "якщо даєш себе приборкати, то іноді буває й плакати" - це другий й незмінний бік медалі, що зветься дружба.
Ще багато, багато чому ми навчились у казкового хлопчика. Ми зрозуміли й те, що "усі дороги ведуть до людей", й те, що "вода буває потрібна й серцю". Проте кожен читач повинен винести щось своє з цього твору, щось таке, що дуже близьке кожному. Це - яскрава й добра дружба, що, як вода у пустелі, перетворює камінь нашого серця на квітучий сад.