Мужик - простой крестьянин, он умеет всё: охотиться, ловить рыбу, разжигать костёр, строить лодку и т. д. Он двух генералов от неминуемой гибели от голода. Он исполнителен и добр. В своё время работал маляром в Петербурге. В то же время он нерешительный и робкий, его эксплуатируют а он не может ответить.
На примере этого мужика Щедрин показал всё российское крестьянство − бесправное, забитое. Как писал М. Горький, писал «Атмосфера бесправия, в которой издревле привык жить народ, убеждает его в законности бесправия, в зоологической естественности анархизма».
Недовольство копилось и крепло в народе, всё это позднее выльется и в революцию и в гражданскую войну.
Имущий класс и правящая бюрократия уже оторвались от народа, между ними пропасть непонимания. Вот на именно это «непонимание» и делает основной акцент Щедрин, изображая это в сказке. Но, не смотря на развлекательную форму произведения, автор поднимает очень важную тему для России.
Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил» — сатирическая сказка Михаила Салтыкова-Щедрина. Это сказка является карикатурным отображением российской действительности середины девятнадцатого века. Только отменили крепостное право, но эта историческая традиция крепко корнями в России. Салтыков-Щедрин показал тупость и легкомыслие высшего класса бюрократии.
Суть произведения, состоит в тот что на какой то остров попадают два генерала. Остров необитаем. Но, там живут разные животные. Они начинают голодать, сами ничего сделать не могут, потому как ленивы и глупы. Не умеют готовить, ещё и удивляются видя что «еда» прежде чем стать едой плавает и бегает. Они чуть не съедают друг друга. Генералы приходят к мысли что нужно найти «мужика», который и накормит их. Им нужен раб которым можно понукать и который всё делал бы за них. Такой мужик находится. Он добывает и готовит для них еду и даже сооружает лодку по которой генералы добрались до «столицы мира» Петербурга. В Петербурге они довольны, там есть кому их обслуживать. Надобность в мужике, который и опекал их отпала. В благодарность за его труды генералы дают ему рюмку и пятак. Этим Щедрин показывает пренебрежительное отношение имущих классов к народу.
Як мені здається, Г.Квітка-Основ"яненко талановито і образно висвічує не лише щоденний побут селянина, але й ті моральні засади, які й дотепер лежать в основі ставлення до життя сучасного українця.
Що ж це за засади і які проблеми довелося вирішувати сімейству Наума Дрота? І чи має сучасний українець схожі проблеми у наші часи?
Думаю, що зараз, так само, як і двісті з чимось років тому, перед селянином стояла проблема віри в Бога. Вся повість Квітки-Основ"яненка просякнута думкою, що своє життя проста людина влаштовувала таким чином, щоб не грішити, якомога точніше виконувати Божі заповіді. Це було головним, цього дотримувалися беззастережно у сім"ї Наума Дрота. Пройшли віки, але й нині це так само хвилює сучасну людину, і кожен, як може, намагається зберегти у собі віру і не чинити всупереч заповітам Господа.
Проблема батьків і дітей так само актуальна у всі часи. Слухняна й чемна, вихована дитина, підмога батькам на старість - це було важливо для будь-якої родини тоді, і не втратило актуальності в наші дні.
Ще в повісті розкривається проблема соцальної нерівності, яка перешкоджає особистому щастю персонажів. Хіба ж так само гостро не постає ця проблема перед сучасною молодою людиною? На мій погляд, вона ще більше загострилася з часом.
Ну і нарешті проблема пошуків щасливої долі. Вона тісно сплітається з усіма вищезазначеними. Щастя людини - у вірі, у сім"ї, у коханні, у дітях, у вільній праці. Хіба це колись було інакше? Думаю, що ні. Це - на всі часи, для всіх поколінь буде важливо, до цього прагнули люди завжди і прагнутимуть у майбутньому.
Образ Марусі — високе втілення всіх найкращих рис української дівчини, наділеної прикметами краси національної, фізичної та духовної. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими запитаннями, емоційними вигуками, прислів'ями, порівняннями.